Коли час лише починався

- Міс Сендз! - видихнув він і трохи не повалився з водійського сидіння.

Опам'ятавшись, він відкинув ковпак, вийшов на тупоносу морду Сема і з любов’ю

поплескав тиранозавра по череву. - Едіт!- сказав він ласкаво.- Едіт, красунечка, це ти!

- Ви цілі, містере Карпентер? - крикнула зверху міс Сендз. - Цілком, - відповів

Карпентер.- Ну і радий же я вас бачити, міс Сендз! Поряд з її голівкою з’явилася ще одна -

знайома каштанова голова Пітера Детрайтеса. - А мене ви теж раді бачити, містере

Карпентер?

- Ще б, Піте, приятелю! Міс Сендз висунула з нижньої губи Едіт трап, і обидва

спустилися вниз. Пітер Детрайтес тягнув за собою буксирний трос, який тут же почав

прилаштовувати до морди Сема і до хвоста Едіт. Карпентер допомагав йому. - А звідки ви

дізналися, що мені довелося нелегко? - запитав він.- Адже я нічого не надсилав.

- Серце підказало, - відповів Пітер Детрайтес і обернувся до міс Сендз.- Ну, у нас все,

Сенді. - Що ж, тоді поїхали, - відгукнулася міс Сендз. Вона поглянула на Карпентера і

швидко опустила очі.- Якщо, звичайно, ви вже покінчили зі своїм завданням, містере

Карпентер. Тепер, коли перше радісне збудження пройшло, він відчув, що знову, як і раніше,

зовсім втрачає себе в її присутності.

- Закінчив, міс Сендз, - сказав він, звертаючись до лівої кишені її куртки.- І ви не

повірите, як все обернулося! - Ну, не знаю. Буває, найнеймовірніші речі на перевірку

виявляються найправдоподібнішими. Я приготую вам що-небудь поїсти, містере Карпентер.

Вона легко піднялася сходами. Карпентер послідував за нею, а за ним - Пітер