Коли час лише починався

засвоїв під час інших подорожей в минуле. Але нічого не вийшло: все, що він сказав, для цих

2

дітей було незрозуміло. Раптом у дівчинки спалахнули очі, вона сунула руку в пластикову

сумочку, що висіла у неї на поясі і дістала щось подібне до трьох пар сережок. Одну пару

вона протягнула Карпентеру, іншу - хлопчикові, а третю залишила собі. І дівчинка і хлопчик

швидко пристосували сережки собі на мочки вух, знаками показавши Карпентеру, щоб він

зробив те ж саме. Він покорився і виявив, що маленькі диски, які він прийняв за підвіски, - це

насправді не що інше, як крихітні мембранки. Досить було защипнути мініатюрні затискачі,

як мембрани виявлялися міцно притиснутими до отвору вуха. Дівчинка критично оцінила

результати його старань, підвелася на пальчики і вправно налаштувала диски, а потім,

задоволена, відступила назад. - Тепер, - мовила вона чистісінькою англійською мовою, - ми

розумітимемо один одного і зможемо в усьому розібратися. Карпентер витріщився на неї.

- От дивина! Швидко ж ви навчилися балакати по-нашому! - Та ні, не навчилися, -

відповів хлопчик. - Це сережки-балакалки - ну, мікротранслятори. Коли їх притиснеш до вух,

то все, що ми говоримо, ви чуєте так, наче ви самі це сказали. А все, що ви говорите, ми

чуємо так, як це сказали б ми. - Я зовсім забула, що вони в мене з собою, - сказала дівчинка.-

Їх завжди беруть з собою в подорож. Ми-то, щиро кажучи, не зовсім звичайні мандрівники і

їх би у мене не було, але вийшло так, що, коли мене викрали, я якраз йшла з уроку

спілкування з іноземцями. Так от, - продовжувала вона, знову серйозно заглянувши в очі

Карпентера, - я вважаю, що якщо ви не заперечуєте, краще за все спершу покінчити з