Коли час лише починався

Цього разу кричати було нікому, що не перешкодило гінкго благополучно завершити

падіння. На багато кілометрів навколо поховалися ящірки, зарилися в землю черепахи,

15

застигли, роззявивши рот, зауроподи. "БУММММ!" Карпентера разом з дітьми відірвало від

колони, але він зумів обхопити їх і пом'якшити їх падіння своїм тілом. Від удару об

перегородку спиною у нього захопило подух. І все занурилося в пітьму.

Через деякий час у нього в очах посвітліло. Він побачив обличчя Марсі, що схилилося

над ним, на зразок маленького блідого місяця. Її очі були як осінні айстри після першого

заморозку. Вона розстебнула йому комір і, плачучи, гладила його щоки. Він посміхнувся їй,

насилу звівся на ноги і озирнувся. У радіорубці нічого не змінилося, але виглядала вона

якось дивно. Потім він зрозумів: це тому, що він сидить не на палубі, а на перегородці. До

того ж він все ще був сильно оглушений. - Я боялася, що ви померли, містере Карпентер!

- крізь сльози говорила Марсі. Він наїжачив її золотаве волосся.

- Що, добре я тебе обдурив? Через двері, що тепер опинилися в горизонтальному

положенні, до рубки увійшов Скіп, тримаючи в руках невеликий контейнер. Побачивши

Карпентера обличча його освітилося радістю.- Я пішов за зміцнюючим газом, але, схоже, він

вам вже не знадобиться. Ну і радий же я, що з вами нічого не трапилося, містере Карпентер!

- З вами, здається, теж? - запитав Карпентер і з полегшенням почув ствердну відповідь.

Все ще трохи оглушений, він піднявся по плавно зігнутій перегородці до ілюмінатора і

виглянув назовні. Сема ніде не було видно. Пригадавши, що канал телепатичного зв'язку все