Розділ «Сливове дерево»

Мамця закрила рота руками й захитала головою. Батько відтяг її вбік, коли солдати зв'язали їм із Ісааком руки й погнали до виходу.

— Nein! Nein! — кричала мама, намагаючись вирватися з чоловікових рук.

Широко посміхаючись, группенфюрер перший спустився драбиною. Ісаак і Крістін, зв'язані між собою, мусили бути дуже обережними, щоб не впасти. Хлопець спускався попереду, піднявши обкручену мотузкою руку високо вгору, щоб дівчина могла вільніше рухатись. На третьому поверсі солдат автоматом показав їм спускатися за группенфюрером, а другий есесівець ішов за її батьками.

— Крістін! — ридала мамця, намагаючись пробитися до группенфюрера. — Ні, не забирайте її! Будь ласка, не забирайте.

Але группенфюрер мовчки зупинив її, виставивши вперед руку. Тоді батько притяг матір до себе, намагаючись зупинити та заспокоїти.

— Вони застрелять тебе, — сказав він.

Мамця чи не почула його, чи їй уже було байдуже. Вона продовжувала кликати дочку, мов дика тварина, вириваючись із сильних рук чоловіка. Бабуся, Марія та хлопці вийшли з кухні, настрашені гупанням солдатських чобіт і загальними криками та стогонами. На вулиці Крістін й Ісаака змусили залізти до кузова військової, критої брезентом вантажівки. Чорні цівки есесівських автоматів, як прив'язані, невідривно повторювали кожен рух хлопця і дівчини. Группенфюрер сів на переднє сидіння, поруч із водієм. Гуркіт двигуна видався матері оглушливим. Її розпачу не було меж, коли важкий автомобіль, плюючись димом і кашляючи мотором, рушив бруківкою.

Крізь дірочку в брезенті дівчина бачила родичів, які стояли на тротуарі. Поступово їхні постаті маліли, віддаляючись, і дуже швидко перетворилися на рухому картинку. Бабуся дивилася в небо, широко відкривши рота та здійнявши руки в німому благанні. Мамця вирвалася з чоловікових обіймів і бігла провулком, голосно викрикуючи ім'я дочки. Вантажівка вже спустилася до перехрестя і майже повернула за ріг, коли знесилена жінка впала на бруківку. Крістін заплющила очі, та побачене не зникло, навічно закарбоване у пам'яті.

Глава 22

За десять хвилин вони під'їхали до бараків біля залізничної станції.

— Вилазьте! — прокричав группенфюрер.

У кузові Ісаак обійняв Крістін.

— Вибач, що дозволив із тобою таке зробити.

— Прибери свої брудні лапи, ти — єврейський покидьку! — зарепетував группенфюрер.

Один із есесівців розрізав мотузку, що їх з'єднувала, розв'язав руки та наказав вилазити з вантажівки.

Крістін перечепилась і впала. Ісаак допоміг їй піднятися та перелізти через борт.

На землі группенфюрер звернувся до Ісаака:

— Хіба я не казав тримати руки подалі від неї? — Важкий рушничний приклад ударив хлопця в голову.

Ісаак намагався втриматися на ногах, але втратив рівновагу й упав спиною на борт вантажівки. З вуха потекла кров. Він інстинктивно підняв руки, щоб захистити лице. Крістін хотіла допомогти, та нерішуче зупинилась, побоюючись, що наразить Ісаака на ще більші побої.

Під дулами автоматів вони пройшли до довгої цегляної будівлі залізничного депо. Всередині группенфюрер провів їх до кімнати з цегляними стінами, посеред якої гауптшарфюрер СС височів над заваленим паперами столом, що поряд із його масивною фігурою видавався шкільною партою. Ліворуч від столу інші двері виходили на перон. Коли вони ввійшли, гауптшарфюрер підвів голову, його вузький лоб і широка щелепа чимось нагадували кабанячу морду. На стіні позад нього висів портрет Гітлера, на якому фюрер мав величний вигляд і здавався майже красенем. На задньому плані виднілися легенькі хмарки, що мусило наводити на думку про божественне походження правителя. На столі, окрім кількох стосів паперу, були ще металева склянка для ручок і чорний телефон, біля якого, акуратно покладений на згорнену червону тканину, розмістився тонкий люгер із коричневим дерев'яним руків'ям. Ісаак і Крістін стояли перед столом, группенфюрер — праворуч від дівчини, солдати — позаду. Гауптшарфюрер підвівся, есесівська чорна форма ледь не лопалася на його м'язистому тілі.