Розділ «Сливове дерево»

Группенфюрер стояв цілком задоволений власною персоною. Він задер підборіддя, випнув груди й опустив одну руку, притримуючи пальцями краєчок кітеля, ніби збирався сказати промову.

— Виходь! — прокричав він у темну кімнатку.

Показався Ісаак. Він мало не вдвічі зігнувся, виходячи крізь низькі дверцята. Мамця, бліда, як полотно, важко дихаючи, заступила собою дочку та розвела руки в захисному жесті. Группенфюрер ухопив Ісаакову лівицю й закотив рукав, показуючи присутнім наколений на його зап'ястку номер.

— То що ми маємо? — запитав він, дивлячись на Крістін.

— Вони не знали, що я тут, — сказав Ісаак.

— Тихо! — крикнув на нього группенфюрер.

Один із есесівців ударив хлопця прикладом у живіт. Ісаак скрутився від болю й упав навколішки, тримаючись за пошкоджене місце руками та важко дихаючи. Группенфюрер підійшов, відштовхнув мамцю і подивився Крістін у вічі.

— Гадаю, дехто знав, що він — тут. Інакше як би книжкова шафа затулила дверцята?

Ісаак піднявся і спробував стати між ним і Крістін, але солдат ударив його в груди.

— Вони зовсім до цього не причетні,— прокричав Ісаак, заточуючись від болю.

Інший солдат ударив його в лице. Щелепа одразу ж розпухла, і хлопець ледь не впав, але есесівець підтримав його.

— Так, — сказала Крістін, — це я.

Вона зробила крок уперед, ледь не наступивши на носки чобіт группенфюрера. Сльози заважали роздивитися його обличчя.

— Родичі нічого про це не знали. Я винна, тільки я!

— Ні! — вигукнула мамця. — Це неправда!

Батько відштовхнув дочку назад і став між нею та группенфюрером.

— Забирайте мене, — сказав він. — Вона — просто маленька дівчинка.

— Ні, гере Бельц, — заперечив группенфюрер. — Ви добре прислужилися батьківщині, а дочка ваша — зрадниця. Вона — ніщо інше, як єврейська підстилка.

— Арештувати обох! — Наказав він солдатам.

— Вибачте, — сказала батькам Крістін.