Розділ «Сливове дерево»

Вона пішла з кімнати, стримуючись, аби не побігти. «Звичайно ж, він не захоче ховатися на горищі,— думала Крістін. — Я так хочу, щоб тато залишився вдома! Тільки що тоді робити з Ісааком? У мене є ніч на роздуми, тільки одна-єдина ніч, доки батько спатиме у власному ліжку. А потім що? Нам із Ісааком усе ж таки доведеться тікати?» Вже в дверях дівчину наздогнав мамчин голос.

— Крістін?

Вона обернулась, серце похололо в грудях.

— Так?

— Куди ти несеш оту форму?

Дівчина опустила очі. Вона й досі обома руками стискала чорний офіцерський кітель.

Глава 21

Теплий вітерець залітав у відчинені кухонні вікна, приносячи з собою кукурікання сусідського півня та щогодинне бемкання дзвонів на соборі святого Миколая. Від подихів легкого бризу застояне нічне повітря швидко вивітрилося з кімнат, і весь будинок наповнився запахом щойно спеченого хліба. Мамця збудила Крістін іще до світанку, щоб дочка допомогла їй на кухні. Вони економили рештки житнього борошна, збираючись протягти до кінця наступного місяця, та тепер, коли батькові треба було дати хліба в дорогу, вирішили використати все.

Батько Крістін з'явився у ранковому світлі кухні, свіжий, поголений, чорне з сивиною волосся зачесане назад, руки вимито, нігті підрізано та вичищено. Він знову був вдягнений у солдатську форму, тільки випрану та заштопану. На ногах мав старі робочі чоботи, бо, хоча шкіра на них і потріскалась, а підошви майже стерлися, це взуття було кращим за те дрантя, у якому він прийшов додому. Мамця погладила його чисто виголені щоки й усміхнулася.

— Ти й досі такий красивий, — сказала вона, цілуючи батька в губи, а потім повернулася до печі.

Карл і Генріх сиділи за столом, поглядами вивчаючи батька. Час від часу вони позирали один на одного та на тарілки, що Крістін поставила перед ними, та завжди їх очі поверталися до батькової постаті. Тихий і напружений, він набрав води до своєї пом'ятої фляги, повісив на шию індивідуальний жетон солдата та застромив у шкіряні піхви свій бойовий штик-ніж.

— Тату, — покликала його Крістін, — сідай снідати.

Батько розгладив невидимі зморшки на формі та сів поруч із Генріхом. Бабуся з Марією сиділи навпроти, а мамця з Крістін — з обох кінців столу.

— Слухайтеся маму, — сказав він хлопцям. — Доки я воював, ви стали майже дорослими й тепер мусите піклуватися про наше жіноцтво за моєї відсутності.

Крістін поклала на батькову тарілку яєчню з двох яєць. Жовтогарячі жовтки свідчили про здоров'я курей, котрі влітку гарно харчувалися гичкою та комахами. Потім налила теплого козячого молока до його улюбленого кухлика та подала кусень хліба, щедро намазаний сливовим повидлом. Мамця поставила серед столу обгорнений рушником заварник із м'ятним чаєм і підсунула свій стілець ближче до чоловікового. Родина їла мовчки, дозволяючи ранковим звукам містечка заповнювати тишу. Хлопці вже поїли, та все одно залишалися на своїх місцях, спостерігаючи за батьком, ніби він міг зникнути, варто було тільки відірвати від нього погляд.

— Куди тебе пошлють цього разу? — не витримала загального напруження Марія.

Мамця глибоко зітхнула, підвелась і почала прибирати зі столу. Крістін дивилась, як вона зіставляє брудні тарілки та складає ножі з виделками до раковини, несподівано ловлячи себе на роздратуванні тим, що мамця не сидить з усіма разом.

— Мамо присядь на хвилину й поговори з татом, — сказала вона. — Я потім поприбираю.

З одного боку, Крістін відчувала, що мусить допомогти, а з іншого — розуміла, що миття посуду нікуди не дінеться й може почекати, доки батько піде, коли знову залишить їх напризволяще, коли їм доведеться повернутися до щоденного життя без нього. Але вона розуміла, чому мамця вхопилася за брудний посуд. Хатні справи давно вже стали єдиним, що вона ще контролювала. Миття посуду, прання, прибирання, готування їжі — це все піддавалося її волі, тож мамця й робила те, що могла. Щохвилини знаходила собі якесь діло, послідовно й до кінця виконувала рутинні обов'язки, бо це допомагало зберегти хоча б видимість того, що вона ще здатна бодай чимось розпоряджатися.

Мати зі стиснутими губами стояла біля раковини, заливаючи водою брудний посуд. Не дивлячись на батька, вона тримала однією рукою відкритий кран і не відривала очей від води, що лилася до раковини. По довгій хвилі все ж таки закрутила кран і повернулася до столу.