Розділ «Сливове дерево»

— Відчиніть, фрау Бельц, — почувся вимогливий чоловічий голос.

Крістін відчула, як підгинаються ноги, і до болю в пальцях учепилась у дерев'яні перила. Стукіт повторився, але цього разу голосніше та наполегливіше. Час уповільнився, і тільки відлуння гучних ударів ширилося передпокоєм. З кухні вийшла мати, витираючи рушником руки, мокрі після миття посуду. Крістін відірвала пальці від перил і рушила в бік вітальні, ховаючи від мамці лице.

— Мені почулося, хтось стукає в двері? — запитала вона.

— Я… Я не чула, — відповіла Крістін, намагаючись, аби голос не тремтів.

Трикратний грюкіт і сердиті вимоги відчинити пролунали знову. Мамця зняла фартух і пішла до передпокою. Крістін повернулася на сходовий майданчик і знов подивилася вниз. За вхідними дверима стояв товстун-группенфюрер і двоє озброєних солдатів. Вони заблокували вихід, ніби чекали, що хтось захоче вибігти з дому. Дівчина відступила назад, прикривши рота рукою, щоки палали, шкіра вкрилася холодним потом.

— Чим можу допомогти? — запитала мама спокійним голосом людини, котрій нема чого приховувати.

— Ми шукаємо втікача, — повідомив группенфюрер.

До горла Крістін підступив клубок. Вона знову глянула через перило.

— Можу вас запевнити, гере группенфюрер, — сказала мати, — ми не бачили ніяких утікачів.

— І все ж таки нам доведеться обшукати ваш будинок, — наполягав группенфюрер.

— Коли б ми побачили когось підозрілого, — сказала мамця, — одразу ж покликали б вас.

— Перший і останній раз попереджаю, фрау Бельц, — перервав її группенфюрер, — не варто втручатися в державні справи. Якщо ви не дозволите мені ввійти, вас доведеться заарештувати й посадити до в'язниці. Це ясно?

— Так, гере группенфюрер, — відповіла мати, даючи їм дорогу.

Группенфюрер увійшов до передпокою і зупинився біля сходів, оглядаючись довкола, ніби за самим тільки кольором стін міг визначити ступінь провини мешканців будинку. Жестом покликав солдатів. Молодики підійшли до нього, тримаючи автомати напоготові, їхні обличчя нічого не виражали. Потім усі піднялися нагору, в унісон гупаючи важкими чобітьми по дерев'яних сходах. Крістін хотіла сховатись, але ноги не слухалися її. Опинившись на другому поверсі, солдати одразу ж навели на неї зброю та зупинилися, оцінюючи, наскільки небезпечною може бути дівчина. Коли вони рушили далі, до порожньої кухні, Крістін ухопилася за поручень, щоб не впасти.

Группенфюрер з'явився на сходовому майданчику, притримуючи відстовбурчену кобуру. Побачивши Крістін, він зупинився.

— Guten Tag, Fräulein, — усміхнувся він, показуючи свої темні зуби.

Це виглядало, ніби вони зустрілися на якійсь вечірці чи пікніку біля озера.

— Крістін, якщо не помиляюсь? Бачу, ваша мати повністю одужала. — Він зняв руку з кобури і поклав її дівчині на плече.

Крізь сукню відчувалося, якою гарячою та мокрою була його долоня.

— Певно, такій гарній німецькій дівчині нічого приховувати.