Розділ «Сливове дерево»

— Доведеться прислати за ними вантажівку, — промовив один із вартових, штовхаючи чоботом нерухоме тіло.

Крістін повернула додому, намагаючись не бігти. Щасливо діставшись будинку, вона пробігла через передпокій і вислизнула в задні двері. Ісаак підскочив, коли відчинилися двері курятника, лице його сполотніло, в очах світився жах.

— Куди ти ходила? — спитав він, впускаючи на долівку порожню яєчну шкаралупку. На губах у хлопця залишилась жовта пляма.

Курчата всі разом накинулися на нову поживу.

— Я ходила пересвідчитись у тому, що ніхто не помітив твого зникнення, — віддихуючись, відповіла Крістін. — Схоже, все добре. Їм не до того, варта застрелила тих, хто накинувся на буряки.

Дівчину аж хитало, коліна дрижали, щоб не впасти, вона сперлася на стіну курятника.

— А ті, що побігли… Охоронці точно нічого не бачили, інакше стріляли б у нас.

Вона присіла біля курки, залізла під неї рукою, витягла з соломи тепле яйце та подала його Ісаакові. Він пробив шкаралупу й випив усе до краплі.

У тісному просторі курятника Крістін відчувала його страх і дух близької смерті, що, здавалося, линув із кожної Ісаакової пори. Але їй було байдуже. Вона була щаслива бачити його знов, і навіть якби він був з ніг до голови заляпаний свинячим гноєм, їй було б усе одно. Дівчина потяглась обійняти коханого, та хлопець відсахнувся.

— Не треба, — сказав він, — я такий брудний і, напевно, маю воші.

— Я вже думала, що ніколи тебе не побачу.

— Я теж так думав, — відповів він, зітхаючи, кривлячи лице, наче від болю. — Мене привезли сюди вчора. Ніхто не казав, куди і для чого. Я й гадки не мав, що сьогодні проходитиму повз твій будинок.

Дівчина відчула, що сльози підступають до очей.

— Я так за тебе хвилювалася! Не знала, що й думати. А де твоя родина?

— Батька вбили три місяці тому, — сказав Ісаак рівним голосом. — Де мати й сестра, не знаю. Нас роз'єднали одразу ж, щойно привезли до Дахау.

Крістін відчула, як шлунок зав'язується у вузол від жаху.

— Що сталося?

Ісаакове лице посмутнішало.

— Якийсь час він тримався. Нас змушували працювати понад дванадцять годин на день.

Сидячи на підлозі, хлопець похитнувся, ніби збирався впасти.