Розділ «Сливове дерево»

Але, помітивши сльози в сестриних очах, і сама посумнішала.

— Він що, сказав чи зробив тобі щось погане? — вхопила вона сестру за руку. — Гестапо чи дурстапо, а я піду і вмажу йому, якщо він тебе образив!

Крістін похитала головою.

— О ні, нічого такого.

— Ну, тоді я не розумію. Ти мусила б зараз бути щасливою.

Відповідь стала поперек горла Крістін. Як пояснити сестрі, що це — водночас і найщасливіший, і найсумніший день у її житті? Марія знала про її почуття до Ісаака. Молодша сестра вгадала це того самого дня, коли Крістін тільки усвідомила свою закоханість. Тоді Крістін повернулася додому, тільки й думаючи про його каштанові очі та глибокий голос, постійно пригадуючи, як Ісаак усміхався до неї в осяяному полудневим сонцем саду. Приємне тепле відчуття заповнювало всі її нутрощі. Дівчина, заблукана у мріях, тихо сиділа на кухні, допомагаючи Марії чистити картоплю. Аж раптом мала штовхнула її ліктем і спитала: «Як його звати?» «Кого звати?» — не зрозуміла Крістін, виходячи із заціпеніння. «Того, хто зробив твій погляд таким по-ідіотськи скляним», — реготнула молодша сестра.

Під кінець Крістін зізналась у всьому, взявши з Марії клятву мовчання. І та з готовністю промовила священні для обох слова: «Обіцяю Богові, все рахується — ніхто не відкрутиться!». Це означало, що Марія поклялася Богу, і вже ніколи не зможе відмовитися від своїх слів, бо ні схрещені потай пальці, ні подумки промовлене заперечення не будуть важити при такій клятьбі. Тільки так вони обидві були певні того, що інша не порушить свою обіцянку. Це була третя така присяга Марії. Коли Крістін було дванадцять, вони з Каті потай бігали у ліс до циган, аби взнати свої долі, потім був іще випадок, коли Крістін ненароком розлила на килим єдині мамині парфуми, і обидва рази мало не порушила клятви. Але то було багато років тому, коли ще не було ніяких нацистів і світ був наївним і простим. Зараз зовсім інша річ. Нині свобода й, можливо, навіть життя людей стояли на кону.

Крістін подумала про скручену Ісаакову записку в животі свого ведмедика. Сама лише думка про таємну зустріч із коханим пронизувала її, немов електричним струмом. Дівчина вже не довіряла собі й хотіла, щоб сестра швидше пішла, доки вона не розповіла всього. Цікаво, чи не так почуваються божевільні: захват навпіл із жалем, щойно хочеться ридати й уже наступної секунди розбирає сміх, і зовсім незмога пояснити свій стан кому-небудь. Над усе Крістін кортіло розповісти про записку та нічне побачення з Ісааком, та в умовах загальної знервованості й атмосфери страху, створеної нацистами, вона побоялася, що Марія, щоб убезпечити її, викаже батькам. Тому вона поспішила розказати сестрі про поцілунок у яблуневому саду, про міцні Ісаакові обійми, про його м'які губи і про неочікуване запрошення на святкову вечірку, що ним вона ніколи вже не скористається. Важко було не викласти решти, та навіть перевіреній клятьбі тепер не можна вірити.

— Але ж заборона працювати на Бауерманів іще не значить, що вам із Ісааком не можна бачитись, — розмірковувала Марія. — Ніхто не може заборонити кохання!

— Нацисти не хто-небудь, — відповіла Крістін.

— Що ти маєш на увазі?

— Хіба мамця не казала тобі про нову постанову? — спитала вона у сестри. — Постанову, що забороняє нам будь-які стосунки з євреями.

Очі Марії розширились, а рот сам собою роззявився.

— Oh nein![18] — вигукнула вона, зопалу стукаючи себе по коліну. — Але як це можливо? Кого ці гівнячі нацисти із себе корчать?

Попри біль у серці тихий сміх злетів з вуст Крістін. Марія ніколи не лаялась. Вона намагалася бути доброю християнкою, ніколи не пропускала церковної служби й нагадувала всім, що треба помолитися перед сном. І ще, вона завжди переконувала татуся, що не треба казати поганих слів. Тож, це було все одно що почути лайку від бабусі.

— Чого ти регочеш? — спитала Марія.

— Вибач, — відповіла Крістін. — Це через те, як ти назвала нацистів…

— Так вони ж гівнюки і є, хіба ні?

— Так, і навіть гірше, — погодилася Крістін. — Але бережися, щоб ніхто поза родиною не почув, як ти їх назвала.

— Я знаю, — сказала Марія, обіймаючи старшу сестру. — Я просто божеволію від усього цього! Мені цього ніколи не зрозуміти.