Розділ «Сливове дерево»

— Маю для тебе записку від Ісаака, — сказала вона, порпаючись у кишені свого пальта, що висіло на кухонних дверях. — Але це — остання. Твій батько не повинен про це знати. Те саме я сказала й Ісаакові. Ви не можете бачитися, доки це все триває. Зрозуміла мене?

— Ja, Mutti, — відповіла Крістін.

— Vielen danke![17] — Вона затисла записку в кулаці.— Можна мені піти до своєї кімнати?

— Іди. Усім сьогодні важко.

Крістін пташкою злетіла до своєї спальні й зачинила двері. Потім сіла на ліжко і надірвала конверт.

Моя прекрасна Крістін!

Зустрінемося в алеї позад ринкової кав'ярні

сьогодні об одинадцятій вечора. Але будь обережною, щоб тебе ніхто не побачив.

З любов'ю, Ісаак.

Крістін упала на ліжко, притискаючи записку до грудей. Як прожити ці наступні вісім годин?

Усього кількома хвилинами пізніше, саме коли дівчина крізь благенький шов засовувала скручену записку до свого іграшкового ведмедика, хтось постукав у її двері. Дівчина підстрибнула від несподіванки, пальцем проштовхнула паперову кульку до середини, поставила іграшку на стіл та витерла щоки. Потім глибоко зітхнула й відповіла, намагаючись, аби голос не тремтів:

— Так.

— Це я, — почувся спокійний голос Марії.— Можна увійти?

Крістін відчинила шафу і зробила вигляд, ніби розправляє одяг.

— Заходь, відчинено!

Марія прослизнула до кімнати, зачинила за собою двері та присіла на краєчок ліжка, обхопивши себе руками.

— Що з тобою? — поцікавилася вона. — Під час обіду ти поводилась, як та дурна курка, і зараз ховаєшся тут.

Крістін витягла з шафи сукню, обтрусила її й перекинула через спинку стільця.

— Я не ховаюсь, а перебираю одежу. Може, віддам тобі якесь плаття. Набридло вже ходити у цьому дранті!

— Так, у цьому дранті? — Марія взяла зі стільця сукню. — Вона ж твоя улюблена!