Розділ «Сливове дерево»

Ісаак похитав головою, впав на стілець поряд із нею й обхопив голову руками.

— Вибач, я так хотів допомогти!

Крістін підвелась і рушила кімнатою, стискаючи кулаки та скрегочучи зубами. Дихати було важко, горло та ніс пекли від бажання кричати чи плакати. Вона подумала про батька, котрому доведеться відповідати за війну, якої він не хотів, і про Стефана, що зі своєю сліпою вірою у Гітлера легко вбивав і закатовував до смерті сотні ні в чому не винних людей. А потім прийшло прозріння, від раптовості якого стали дибки волосинки на шиї. Вона повернулася до Ісаака.

— Якщо не можна змусити американців піти до Стефана, — сказала вона, — зробімо так, аби Стефан сам до них прийшов!

Глава 37

Обрані в американський камуфляж, із плетеними шапочками на головах і вимащеними грязюкою обличчями, Ісаак і Крістін скрадалися вузьким провулком, тримаючись у тіні кам'яниць. Було вже далеко після півночі — найтемніший, найнепевніший час доби. Позбавлене зір небо чорніло, мов дуло велетенської гвинтівки. Щербатий місяць більмом сліпця ледь просвічував крізь похмурі сірі хмари, тьмяним блакитнуватим світлом укриваючи довколишні будинки. У вікнах не світилося, на вулицях — жодної душі. Тільки віддалене кахкання потяга та передсмертний стогін паровозного свистка порушували довколишню тишу.

Тремтячи від страху, Крістін ішла за Ісааком, згадуючи далекі ночі таємних побачень, коли кожна тінь і кожен поворот могли ховати в собі небезпеку. Та в кінці брукованої вулички вона викинула з голови все зайве і зосередилася на тому, що треба зробити. Ісаак зупинився біля останнього будинку та звів руку в рукавичці. Крістін, важко дихаючи, стала у нього за спиною. Вперше після від'їзду з Дахау вона потяглася до внутрішньої кишені свого жакета, щоб упевнитись у тому, що запечатаний конверт і досі там. Вона напам'ять знала кожнісіньке слово, виведене не твердою, але рішучою рукою коменданта табору Грунштайна, бо зміст цього листа вони з Ісааком і полковником Хенслі узгодили заздалегідь.

Шановний товаришу!

Пишу вам, перебуваючи в жахливих умовах американської тюрми для військових злочинців у Дахау. На щастя, і тут маємо спільника, котрий допомагає вижити й доправить вам цього листа. Він поінформував мене про те, що вам удалося видати себе за солдата регулярної армії і що ваш успіх не поодинокий. Маю сподівання, що в цей важливий історичний момент ви та решта товаришів не зреклися справи життя нашого любого Фюрера і, як гідні солдати Третього рейху, повернете силоміць одібрану в нас славу. Тут, у Дахау, маємо надійний ґрунт для здійснення цього сміливого задуму, і з вашою допомогою швидко здолаємо загарбників і продовжимо боротьбу на волі. Закликаю вас зібрати наших вірних товаришів і за три дні після отримання цього листа прибути до Дахау. Опівночі біля північно-східної брами на вас чекатимуть зі зброєю та щирою надією на порятунок. Не баріться, мій лояльний друже!

Хайль Гітлер!

Комендант табору Джордж Грунштайн

Ісаак звів брови і подивився на Крістін, показуючи на триповерховий будинок, що стояв на Геллер-штрассе, перпендикулярно до них. Крізь запнуті штори за балконними дверима ледь пробивалося світло. Дівчина відчула викид адреналіну в кров. Ісаак показав на її жакет і вичікувально простяг руку в рукавичці. Крістін витягла з кишені листа. Конверт, як і сам лист, мав навмисно брудний і пожмаканий вигляд, щоб у адресата не виникло сумнівів у його походженні. І все ж таки в темряві він видавався надто світлим. Вона ще раз прочитала чорний напис на конверті: «Стефану Ейхману». Ісаак жестом поквапив її, але дівчина заперечно похитала головою і постукала себе в груди.

— Я сама, — вимовила вона самими губами.

І перш ніж він зумів перешкодити, Крістін перебігла вулицю, піднялась на ґанок Стефанового дому, просунула конверт у вузький отвір на вхідних дверях і миттю повернулася до Ісаака. Кров пульсувала у скронях, вітер у вухах свистів. Опинившись у захисній темряві, вона не зупинилась, а лише глянула через плече на коханого, кличучи його за собою. Разом вони пробігли вузьким провулком, здолали покручену бруковану вулицю і звернули ліворуч, де в густій тіні на них чекала американська вантажівка з водієм.

Молоді люди заховалися в кузові та зсередини зав'язали брезентовий полог. Авто рушило. Крістін похитнулась, але Ісаак не дав їй упасти, підхопивши сильними руками за талію. Порожній кузов підстрибував на старій нерівній бруківці, а вони, обійнявшись, сиділи на купі вовняних ковдр, обіпершись спинами на кабіну, й намагалися відновити дихання та втишити серцебиття. Крістін хотіла запитати в Ісаака, чи він вірить в успіх їхньої задумки. Та що б він зміг їй відповісти? Справу зроблено, і, якщо це не спрацює, доведеться вигадати щось іще.

Коли авто виїхало з Гессенталя і поїхало в напрямку Дахау, Крістін узяла Ісаака за руку. Він обійняв її за плечі. Дівчина поклала голову йому на груди, заплющилась і спробувала уявити радісне мамчине лице, коли та прочитає листа, що його Крістін підсунула їй під двері раніше. Але перед очима з'явився Стефан: як він спускається сходами, рука на різьбленому перилі, і здивовано бачить на килимку під дверима дивний конверт. Вона уявила, як він нахиляється за посланням: спина рівна, ремінь щільно охоплює талію. Безстрашний Стефан, упевнений у власній безкарності. Цікаво, він спалить цього листа одразу чи засяде в кабінеті складати список усіх есесівців, яких знає? На саму лише думку про те, що листа просто знищать, Крістін занудило. Вона міцніше стулила повіки, благаючи сон прийти, проте він не поспішав.

Через чотири дні Крістін навшпиньках стояла в приміщенні головної в'язниці Дахау, приклавши долоню до зведеного судомою живота, з острахом дивлячись у невеличке віконце на сталевих дверях. За мить вона повернулася до полковника Хенслі та Ісаака й похитала головою. Вони зробили ще кілька кроків цементною підлогою тюремного коридора, а Крістін уже заглядала до наступної камери.

— Ні,— сказала вона, знову хитаючи головою.

Біля п'ятих дверей серце Крістін пропустило удар — і вона кивнула. Полковник Хенслі сказав щось англійською й устромив великого ключа в замкову щілину. Ісаак узяв дівчину за тремтячу руку.

— Полковник питає, чи ти впевнена, — переклав він.