Розділ «Сливове дерево»

— Так, — промурмотів він, киваючи головою на прочитаний заголовок.

— Якби можна було дізнатися, що з нею.

Комендант поправив на носі окуляри і суворо подивився на Крістін.

— Якщо вона зникла, то сумніваюся, що ти її колись іще побачиш.

— Вибачте, гере лагеркомендант, та це не зовсім так. Я бачила Ісаака буквально вчора, через стільки місяців розлуки.

— Значить, ти знаєш, що він живий. Я радий.

— Але Ханна теж може ще бути живою.

Комендант похитав головою і, зітхнувши, знехотя спитав:

— Скільки ти вже в таборі?

— Точно не знаю, гере лагеркомендант, кілька місяців.

— І що, ти бачила когось у цьому забутому богом місці, хто б зник, а потім повернувся?

— Ні, гере лагеркомендант, — відповіла Крістін, опускаючи очі та збираючись на силі, аби поставити ще одне запитання.

Дівчина прочистила горло і продовжила:

— Ісаак працює на будівництві нової споруди тут недалеко, по той бік паркану.

Комендант кинув газету на стіл, зняв окуляри, протер очі та подивився на неї втомленим поглядом. Губи його стиснулися в риску.

— Я подумала, що він був би більш корисний на іншій роботі, де-небудь на заводі, кухні чи в адміністрації, подалі від холоду та багнюки. Він дуже розумний і швидко вчиться. Він…

Комендант ляснув обома долонями по стільниці. Столове срібло брязнуло, Крістін підстрибнула. Він підвівся, перекинувши стілець, на якому сидів.

— Іще одне слово, — проревів він, — і для тебе все скінчиться! Я попереджав і не повторюватиму знову. Не збираюся наражати себе на небезпеку через того, кому не стало розуму уникнути концентраційного табору. Якщо ти іще хоч слово промовиш про себе чи своїх друзів, це дасть мені привід довести іншим офіцерам, який я лояльний нацист. Я повішу вас трьох перед табірними воротами! Ясно?

— Так, гере лагеркомендант, — сказала Крістін відступаючи на крок. — Вибачте, гере лагеркомендант.

Комендант ухопив свого кашкета та зняв зі спинки перекинутого стільця кітель і вийшов з їдальні. Крістін довго стояла не рухаючись, сліпо дивлячись на недоїдений сніданок. Сльози діамантами поблискували в ранковому сонці. Потім вона підняла стілець, поставила його до столу, прибрала посуд, віднесла його на кухню та повернулася до роботи.