Розділ «103»

— Схоже на те, що їх був підлатав Паркі? — сказав Родрі, але він звертався не до мене, а до Батька.

— Ну, скидалося на те, що комутаторні панелі знайшли в якомусь довбаному Ноєвому ковчегу, — сказав Батько.

— То ти їм скажеш? — спитав Родрі.

— А сенс? Навряд чи вони потягнуть його до суду, еге ж? — відповів Батько.

— Еге ж, скоріше рак на дуба вилізе, — сказав Родрі.

— Краще не зчиняти бучі, я так вважаю, — промовив Батько.

Тоді я пішов у сад.

Шивон сказала, що коли ти пишеш книжку, то треба додавати описи якихось речей. Я відповів, що можна робити фотознімки й вставляти їх у книжку. Але вона пояснила, що сама ідея книжки полягає в тому, аби описувати речі за допомогою слів, щоб інші люди могли їх прочитати й скласти власне уявлення.

І вона сказала, що краще описувати цікаві або незвичайні речі.

Вона також додала, що мені треба описувати людей з мого роману, наводити одну-дві деталі, щоби читачі могли скласти про них своє власне уявлення. Ось чому я написав про черевики містера Джевонса з усіма їхніми дірками та про поліцейського, який мав такий вигляд, наче в його носі сидять дві миші, а також про Родрі, який пахнув чимось таким, для чого я не знаю назви.

Тож я вирішив описати сад. Проте сад був не дуже цікавий чи незвичайний. Це був просто сад із травою, сараєм і мотузкою для білизни. А небо було цікавим і незвичайним, хоча здебільшого буває навпаки, оскільки воно або повністю синє, або повністю сіре, або його затягують одноманітні хмари, і зовсім не схоже, що вони за сотні й сотні миль над твоєю головою. Більше схоже на те, що їх намалювали на великому даху. Але тоді на небі було багато різних хмар на різній висоті, тож можна було роздивитися, яке воно велике й далеке.

Найвище в небі багато маленьких білих хмар, схожих на риб’ячу луску або піщані дюни, і вони складалися в симетричний візерунок.

Нижче від них і на захід кілька великих хмар, які мали злегка оранжеве забарвлення, оскільки тоді вечоріло й сонце вже заходило.

Найближче до землі була величезна хмара, яка мала сіре забарвлення, оскільки це була дощова хмара. Вона мала видовжену загострену форму, ось така:

Я довго дивився на неї і згодом побачив, що вона дуже повільно рухалася й схожа на інопланетний космічний корабель кілька кілометрів завдовжки, як у «Дюні», «Блейковій сімці» або «Близьких контактах третього ступеня», тільки він був не суцільний, а зроблений із крапель конденсованої води, із яких утворюються хмари.

Але ця хмара могла би бути інопланетним космічним кораблем.

Люди гадають, що інопланетний космічний корабель має бути твердим, зробленим із металу, мати прожектори по всьому корпусу й дуже повільно рухатися небом, оскільки саме такий вигляд мав би космічний корабель, якби його збудували люди, якби могли будувати такі великі кораблі. Проте інопланетяни, імовірніше, дуже відрізняються від нас, якщо вони існують. Вони можуть бути схожі на великих слимаків або бути пласкими, наче віддзеркалення. Або вони можуть бути завбільшки з планети. Або вони взагалі можуть не мати тіл. Вони можуть бути інформацією, як у комп’ютері. А їхні космічні кораблі можуть бути схожі на хмари або зроблені з непов’язаних предметів, таких як пил або листя.

Потім я прислухався до звуків у саду й почув спів пташки та шум автомобілів, який нагадував прибій на пляжі, і почув, як десь грає музика і як кричать діти. І коли я прислухався дуже уважно й стояв зовсім непорушно, то між цими шумами я чув у своїх вухах тоненький свист, коли вдихав і видихав повітря носом.

Я принюхався, аби визначити, чим пахне повітря в саду. Але нічого не відчув. Воно нічим не пахло. І це також було цікаво.