Розділ «Книга третя Буря»

Про Достала дійшла чутка, що він устиг втекти до Кладська, але де переховуєтеся, ніхто не знав.

Поки зійшов сніг, рана молодого Скалака майже зовсім загоїлась; а як зазеленіли дерева; строужненський священик звінчав Їржика з Лідушкою. На весіллі були бабуся молодої — Бартоньова, котру Ванєк перевів через кордон, сам Ванєк і Галіна. Весілля було тихе, просте. Старій Бартоньовій спершу вельми не подобалося, що її онука перейшла в «баранячу» віру, однак вона скоро примирилася з тим, знаючи Їржика та познайомившись із строужненськими людьми. Того урочистого дня всі не раз щирим словом згадували небіжчика Салакварду, на могилці якого вже пробивалася перша травиця.

Молоде подружжя жило дуже скрито. Відомо стало, що Уждяна та Їржика шукають, але із строужненських ніхто не зрадив молодого Скалака. Вони, перебралися до Буковіни, де Їржик за літо поставив хижку. Бабуся Лідущина пішла з молодятами, Ванєк теж не захотів розлучатися з ними. Жили вони не багато, але щасливо, в миру і злагоді. Їржик з Ванєком зробили два верстати й ткали полотно.

Ванєк часом ходив потай на чеську сторону і щоразу приносив якусь новину. Так вони дізналися, що Рихетського відвезли з Градця до Праги, де він нібито сидить у в’язниці на Малій Страні.

Молодий Скалак завжди нетерпляче допитувався, як там живеться людям та що чутно про панщину, але втішних вістей було не гурт.

— Цісарева послала генерала Валліса,— розповідав одного разу Ванєк,— щоб утихомирив усі ті заколоти. Бунтівників він настрахав карою, їздить із округи в округу, скликає всіх урядовців та хлопів і читає їм указ про панщину. Ех, не той то, що з золотим підписом... Деяка пільга буде, але не дуже велика.

— А як же люди?

— Мусять мовчати, налякані всі.

— Не справдились наші надії, не справдилися...— зітхав Їржик.

Невдовзі Ванєк приніс і веселішу новину. На коронних землях цісарева скасувала панщину, замінивши її грошовим податком. Опріч того, панам заборонили полювати де попадя й толочити селянський хліб.

Потім прочули, що Рихетського після довгого, суворого слідства відпустили додому, присудивши до двох років примусової роботи.

— От тобі й вольний...— зітхнув Скалак.— О, якби-то панам хоч крихітку його душі! А що про Достала чувати?

— О, той у них з-під носа втік!

Минуло шість років. Якось у неділю над обід, наприкінці літа 1781 року, в глибині Матерницького лісу спинились над потоком молоді чоловік і жінка. Чоловік, розглядівшись довкола, мовив:

— Позаростало вже... Ось тут можна пройти.

Його супутниця рушила за ним.

Скоро вони побачили вбогу хатину біля потічка.

— Ніхто тут після нас не жив, стежечка заросла. Зовсім розвалюється хатка... Тепер би в ній уже ніхто не сховався від грози та дощу.

Обоє стали на порозі темної пустки.

— Ось тут сидів твій дідусь, а отам тато, а отам, на горищі, я спала.