Розділ «Книга третя Буря»

— Чого тобі треба? — грубо спитав найближчий.

Їржик низько схилився перед ним.

— Уклінно цілую ручку, пане управителю!

Дехто засміявся, інші зачудовано дивилися на юнака. Уждян і Рихетський стали навшпиньки, щоб через голови інших розглядіти дивну прояву.

— Пане управителю, дозвольте мені прочитати вашій мості невеличку супліку. Бо я зовсім пропадаю...

— Божевільний... Хто він такий?

— Мати божа, це Скалак! — скрикнув Салакварда; старий драгун увесь здригнувся, впізнавши хлопця.

Тепер уже селяни зрозуміли, хто це; ім’я те було відоме всім.

— Мікулашів син,— загомоніли в хатині, співчутливо або з цікавістю дивлячись на Їржика, котрий щось шукав у кишенях своєї нужденної лахманини. Зрештою він витяг пожмаканий аркушик. Балтазар, отямившись, підійшов до нього й поклав йому руку на плече.

— Їржику, що з тобою сталося? Де ти пропадав так довго?

Їржик втупив у нього очі й, мляво всміхнувшись, промовив:

— Уклінно прошу, я здалеку, мені ще треба сьогодні додому вернутись. Дозвольте прочитати супліку.

Балтазар спохмурнів.

— Їржику, а мене ти знаєш? — спитав Рихетський.

— Ви були в Градці, як там дзвонили на похорон.

— Це він усе про батька. Он чого він...

— Ну, прочитай нам свою супліку.

Їржик усміхнувся, але той усміх краяв серце Уждянові. Хлопець почав читати:

— «Високородний, вельмишановний пане управителю Находських маєтків!

 Даруйте нам милостиво, що ми зважилися турбувати вас своїм нікчемним писанням. Б’ємо чолом вам і просимо вас уклінно бога милосердного ради помогти нам у нашій біді».