Розділ «Книга третя Буря»

Навколо схвально загомоніли.

— А коли вища влада над нами змилосердилась,— вів далі Їржик,— та видала указ, щоб нас од тяжкого ярма звільнити, то ви ще спротивились тому і втаїли, сховали від нас той указ із підписом нашої королеви.

— Указ! Указ віддайте! — закричали навкруги.

— Ми могли б на вас помститися, та хоч ми лиш репані хлопи, але так не зробимо. Ми хочемо тільки свого, того, що нам належиться. Указ же, певне, при вас.

— Нема в мене ніякого указу... Його й не видавали зовсім.

— Бреше! — гукнув хтось.— Давайте обшукаємо!

На ті слова люди зразу кинулися до валіз і заходились ретельно перетрушувати все.

Лікар услід за князем заприсягся, що жодного указу при них немає і що такий указ взагалі не надходив до замка. Але повстанці не вірили й не втихали: вже чути було погрози.

— Князь заприсягся, що не знає ніякого указу,— звернувся Їржик до народу.— А нам байдуже! Нам потрібен указ або те, що в ньому було! Хай напише сам.

— Авжеж! Авжеж! — загули селяни.

Князь став відсилати їх до управителя.

— То пройдисвіт! Він і не може нічого зробити! Його підпис не варт нічого! — кричали люди.

— Дайте йому повноваження, а він хай потім напише грамоту од вашого ймення,— запропонував Балтазар.

Такий вихід сподобався селянам. Князь спершу був відмагався, але перед такою грізною небезпекою мусив поступитись: він розумів, що його або примусять силою, або завернуть назад у замок. Тому, вийнявши течку, він написав управителеві повноваження домовлятися з підданими на свій розсуд. Повстанці тим задовольнились.

Тут підступив закривавлений селянин: другого вели двоє товаришів.

— А нам що? — спитали поранені.

— Це ваші слуги зробили — задля вас! — мовив Їржик.— А люди ці неповинні, і діти в них...

Князь тремтячою рукою простяг їм гаманець із червінцями.

— Візьміть за свою кров,— звелів Їржик.

Доктор Сілезіус став просити, щоб їх уже пропустили, бо холод дуже вадить ясновельможному панові й дамам.