Розділ «Частина шоста»

У будинок заходити довелося через розбите вікно на кухні. За столом сиділа жінка й тримала дитину — Блоггс просто усміхнувся, бо так і не зміг придумати, що ж їй сказати. Він швидко оглянув житло — ну просто поле бою. Вікна забиті цвяхами, двері забрані дошками, в одній із кімнат сліди пожежі й собака з перерізаним горлом, валяються рушниці, в підвіконні стирчить сокира, а поруч із нею — два відрубані пальці.

Що за жінка могла таке витримати?

Блоггс підрядив матросів привести дім до ладу: прибрати, дістати цвяхи з вікон та дверей, полагодити електрику й приготувати чаю.

Сам він узяв стілець, сів перед жінкою й уважно її оглянув. Чоловічий завеликий одяг, мокре волосся, брудне обличчя. Але, незважаючи на все це, надзвичайна врода. Просто чудові бурштинові очі.

Зрештою Блоггс усміхнувся малому й тихо заговорив до жінки:

— Ви зробили дещо вкрай важливе для всієї війни. Я вам обов'язково розповім, що саме, — тільки не сьогодні. Наразі ж у мене є два запитання. Можу я їх поставити чи краще пізніше?

Люсі перевела на нього погляд — спочатку розгублений, але потім вона наче навела фокус і кивнула.

— Чи вдалося тому чоловікові вийти на зв'язок із субмариною?

Погляд жінки був порожнім. Блоггс опустив руку в кишеню й намацав там іриску.

— Можна, я пригощу вашого хлопця? Він виглядає дуже голодним.

— Так, дякую, — відповіла Люсі.

— То що ж, Фабер зміг зв'язатися із субмариною?

— Його звали Генрі Бейкер.

— Ну добре. То зміг чи ні?

— Ні. Я влаштувала коротке замикання.

— Дуже вдале рішення. Як же вам це вдалося?

Вона показала пальцем на порожній патрон під стелею.

— Що, викрутку засунули? — хмикнув він.

— Ні, — зітхнула вона. — На це не стало розуму. Встромила пальці.

На його обличчі промайнув жах. Це ж треба, отак навмисне... Думати про це було моторошно, і він викинув із голови ці образи.