Розділ «Частина друга»

— А якщо британці схоплять тебе та візьмуть на тортури?

— У мене є пігулка з отрутою.

— І що, ти її з'їси?

— Скоріш за все.

— Ну, ти схожий на такого, це точно, — Фабер сперся на його груди лівою рукою, наче збирався вставати з ліжка. Долоня відчула, де саме закінчуються ребра та починається м'який живіт юнака. Фабер встромив лезо стилета під ребра вгору — просто в серце.

Очі молодого агента розширилися від переляку. Він скрикнув, але з рота не вийшло ані звуку. Тіло пробила судома, і Фабер ще трохи надавив на стилет. Очі юнака заплющилися, і тіло завмерло.

— Ти бачив моє обличчя.

8

— Здається, ми втратили контроль, — зауважив Персіваль Ґодліман.

— Це моя провина, — кивнув Фредерік Блоггс.

Чоловік був виснажений. Він був таким уже рік — від тієї страшної ночі, коли вони витягли з руїн їхнього розтрощеного будинку в Гокстоні те, що залишилося від його дружини.

— Не має значення, хто винен, — швидко відповів Ґодліман. — Суть у тому, що на Лестер-сквер щось сталося, і ти на декілька секунд втратив Блондина.

— Думаєш, у них відбувся контакт?

— Можливо.

— Коли я знову натрапив на його слід у Стоквеллі, то подумав, що йому просто набридло і він вирішив того дня більше не чекати.

— У такому разі він би пішов туди знову вчора та сьогодні, — Ґодліман викладав якісь візерунки з сірників на столі — ця звичка допомагала йому впорядкувати думки. — У будинку й досі тихо?

— Абсолютно. Він не виходив уже сорок вісім годин. Це я винен, — знову повторив Блоггс.

— Та годі вже, друже, — заспокоїв його Ґодліман. — Це я дозволив йому втекти, щоб він вивів нас на когось іншого. І я досі думаю, що це було правильне рішення.

Блоггс нерухомо сидів за столом: руки він тримав у кишенях плаща, а на його обличчі не відбивалося жодної емоції.

— Якщо був контакт, треба негайно брати Блондина та з'ясовувати, з яким завданням він приїхав.