Розділ «Частина друга»

Машина мчала крізь вологий похмурий ліс. Фельдмаршал Ервін Роммель зняв картуз і нервовим жестом потер лоба. За декілька тижнів цією самою дорогою їхатиме інший чоловік з бомбою у валізі — тією, що буде призначатися для фюрера. Тим часом війна повинна продовжуватися, щоб новий лідер Німеччини — ним може стати і сам Роммель — міг вести переговори із союзниками з міцної позиції.

Десятимильна подорож завершилася у Вольфсшанце — Вовчому лігві, де перебував Гітлер із найближчими прибічниками.

Мрячив дощ, і з високих сосон за огорожею падали важкі краплі. Машина зупинилася біля воріт резиденції Гітлера. Роммель одягнув картуз і вийшов з авто. Оберфюрер Раттенхубер, голова особистої охорони СС, мовчки простяг руку за пістолетом новоприбулого.

Збори проводили в підземному бункері — холодному та вологому бетонному сховищі, де завжди не вистачало повітря. Роммель спустився вниз сходами й увійшов. У кімнаті зібралося близько десятка осіб, які чекали на збори, що мали розпочатися опівдні. Серед присутніх були Гіммлер, Ґерінґ, фон Ріббентроп, Кейтель та інші. Роммель привітався кивком голови й сів на твердий стілець.

Увійшов Гітлер, і всі підвелися. На фюрері був сірий кітель і чорні штани. Роммель помітив, що той дедалі сильніше горбиться. Гітлер пройшов до стіни, на якій висіла мала Північно-Західної Європи. Він мав знервований і стомлений вигляд. Фюрер без усіляких вступних слів почав свою промову:

— Союзники наступатимуть на Європу. Уже цього року. Братимуть участь англійські й американські війська. Вирушатимуть із Британії. Висадка планується у Франції. Ми знищимо їх ще під час висадки на узбережжі. Обговоренню не підлягає.

Гітлер окинув поглядом усіх присутніх, наче чекаючи заперечень. Панувала цілковита тиша. У Роммеля від холоду побігли мурашки.

— Питання тут лише одне: де саме відбуватиметься висадка? Фон Ренне, доповідайте.

Полковник Алексис фон Ренне, заступник Канаріса, підвівся. Ще на початку війни він був простим капітаном, але вже скоро здобув собі ім'я завдяки чудовому звіту про вади французької армії — вважається, що цей звіт і став вирішальним фактором перемоги німців. Уже в 1942 році Ренне став головою військової розвідки, в яку після відставки Канаріса ввійшов Абвер. Роммель знав його як гордого й прямолінійного, але розумного чоловіка.

— Ми маємо досить багато даних, але їх у жодному разі не можна назвати всеосяжними. Кодова назва наступу союзників — «Оверлорд». Розподіл війську Британії такий, — чоловік узяв указку й підійшов до мапи на стіні. — Перше — уздовж південного узбережжя. Друге — ось тут, у районі під назвою Східна Англія. Третє — в Шотландії. Ми вважаємо, що кількість військ у Східній Англії значно переважає концентрацію в інших районах. Ми виснували, що наступ проходитиме в три етапи. Перший — відтяжна атака в Нормандії. Другий — основний удар через Па-де-Кале. Третій — наступ із флангу з Шотландії на Норвегію через Північне море. Усі наші агенти підтверджують цю інформацію, — на цьому Ренне сів.

— Коментарі? — звернувся Гітлер до присутніх.

Роммель, який стояв на чолі груп армії «Б», що розташовувалися на північному узбережжі Франції, зауважив:

— Ці дані також підтверджуються тим, що союзники активно бомбардують Па-де-Кале з повітря.

— Фон Ренне, які джерела розвідданих підтверджують ваші прогнози?

Ренне знову підвівся:

— Усі три, сер. Розвідка, прослуховування радіопереговорів ворога та наші агенти, які перебувають там, — і знову сів.

Гітлер зчепив руки нижче пояса — нервовий жест, що завжди передував промовам.

— А тепер послухайте мене, — почав фюрер. — Якби я був Вінстоном Черчиллем, я б розглядав два варіанти: наступати зі сходу від Сени та із заходу. Зі сходу краще, тому що так ближче. Проте в сучасній військовій справі питання відстані має значення лише з погляду радіуса дії винищувачів, а обидва ці варіанти лежать у межах цього радіусу. Зважаючи на цей аспект відстань не враховується. На заході є великий порт — Шербур. На сході ж порту немає. Крім того, на сході в нас кращі укріплення, і англійцям це відомо завдяки повітряній розвідці. Отже, я наступав би із заходу. Але що б я робив? Я доклав би всіх зусиль, щоб переконати ворога в тому, що наступатиму зі сходу! Я б посилав у Па-де-Кале вдвічі більше бомбардувальників, ніжу Нормандію. Я б знищив усі мости на Сені. Я б відправляв безліч фальшивих повідомлень і звітів від агентів, намагався б розмістити сили так, щоб заплутати ворога. Я б ошукав таких дурнів, як Роммель та фон Ренне! Я б ошукав самого фюрера!

Запала довга тиша, яку перервав Ґерінґ.

— Мій фюрере, я гадаю, ви занадто високої думки про Черчилля, якщо вважаєте його рівним собі.