Розділ «Фенікс»

— Це ти кричала.

Але кричала не Рейчел і не Ейпріл. То знов заверещали коханці з сусіднього номера. Знову безвихідь. Торба завжди буде наполовину повною. Тед завжди дуритиме її.

Рейчел просить дати телефон Ейпріл.

— Переконайся, що вона притулила слухавку до вуха, — каже Рейчел, — а тоді я хочу, щоб ти вийшов з кімнати.

— Твій батько не розуміє. — Рейчел говорить у телефон: — Він був винен за будинок більше, ніж той коштував. Хтось мусив зробити неприємний вибір.

Вона пояснює доньці, що єдиною проблемою в тому, щоб вийти за безхребетного, ледачого, дурного чоловіка, є можливість застрягнути з ним до кінця своїх днів.

— Я мусила щось зробити, — каже Рейчел. — Я не хотіла, щоб ти народилася мертвою і сліпою.

Не важливо, хто її слухає — Тед чи Ейпріл. Це ще одна паскудна справа, з якою Рейчел повинна розібратися. Вона розповідає, як розпилювала на котячу шерсть лак для волосся, звичайний дешевий лак для волосся, щодня протягом кількох тижнів. Вона знала, що кішка ходить в камін замість лоточка, і сподівалася, що пілотного вогника вистачить. Рейчел перегодовувала кішку, щоб тій треба було частіше випорожнятися. Вона щиро сподівалася, що підвищений рівень кишкових газів теж сприятиме справі. Вона не була садисткою. Навпаки, вона не хотіла, щоб Белінда Карлайл страждала. Рейчел упевнилася, що в пожежній сигналізації стоять свіжі батарейки й почала чекати.

— Твій батько, — починає вона. — Він думає, що коли тарілки й унітази були чорними з самого початку, то вони ніколи не забруднюються.

В їхній останній вечір у Тедовому будинку Рейчел увійшла до вітальні. Вона забігла всередину з холоду. Вона навмисне прикрутила термостат, щоб зробити пілотний вогник більш принадним. Щоб довершити пастку, вона закопала тунця в потовченому граніті. Того вечора вона зайшла в темну кімнату, ступила в тінь різдвяної ялинки і побачила пару жовтих очей, що блимали на неї з каміна. Трохи п’яна, Рейчел тоді сказала:

— Мені шкода.

По телефону з Орландо, дуже п’яна, вона сказала:

— Мені не було шкода.

Рейчел попрощалася з кішкою і торкнулася вмикача. Почулося швидке клац-клац-клац, схоже на стук тростини сліпого. Крик банші. Полум’я кинулося вгору завісками у вітальні. Врешті-решт, страхова компанія не змогла переконливо довести, що будь-які хімічні залишки не могли бути розтопленими фрагментами пакетів з хімчистки.

Кажучи це, вона відчуває, що Ейпріл віддаляється від неї. Стає кимось іншим, кого треба поважати і хто заслуговує знати правду. Нова Ейпріл відділилася від колишньої, вона стала іншою людиною.

— Це через вагання твого татка ти ніколи не побачиш захід сонця.

Тиша могла означати, що її слухає будь-хто з них або геть ніхто. Якщо це Ейпріл, то вона не зрозуміє, принаймні поки не виросте.

Рейчел каже:

— Я вибрала твого батька лиш тому, що він слабкий. Я вийшла за нього, бо знала, що зможу ним крутити ним, як захочу. — Вона каже, що з пасивними людьми халепа така, що їх треба примушувати діяти. А після того вони тебе за це ненавидітимуть. Вони ніколи цього не пробачають. І тільки тоді, по телефону, Рейчел ясно чує звуки, в яких безпомилково впізнає схлипування Теда. Вона чула таке й раніше, але цього разу рюмсання наростають, аж поки їх не перекриває дитячий вереск, що розтинає повітря, мов заливистий свисток. Цей тонкий відчайдушний крик сиреною лунає з телефону, нагадуючи пожежну сигналізацію.

Рейчел таки зачепила їх за живе. Тед залякував її, примушував, контролював і довів її до того, що вона скривдила невинне створіння. Тепер вони квиті.