Розділ «Сповідь Жана Шарвена[42]»

Він навіть не вважав її більше вродливою. Тепер він знав, що вона страшенно тупа. Але, звичайно, не вона в цьому винна, не вона винна в тому, що він зрадив свого друга; і він примушував себе бути таким же лагідним до неї, як і раніше. Він робив усе, що вона хотіла. Їй досить було висловити своє бажання, і якщо це було в його силах, він виконував його. Він намагався жаліти її, намагався бути терплячим; переконував себе в тому, що вона хороша дружина, порядна, заощадлива, а її манери, вміння одягатися і виглядати роблять честь респектабельному молодому чоловікові. Все це було правдою, але саме через неї помер Рірі, і він відчував відразу до неї. Вона набридла йому до нестями. І хоча він мовчав, був добрим, ласкавим і поблажливим, часто здавалося, він міг би її вбити. Одначе коли це сталося, це сталося майже ненавмисне. Через десять місяців по смерті Рірі його батьки, пан і пані Ренар, влаштовували звану вечерю з нагоди заручин своєї доньки. Жан майже не бачився з ними після смерті Рірі і не хотів іти. Але Марі-Луїза наполягала; він був найкращим другом Рірі і з його боку буде досить неввічливо не прийти на важливе сімейне свято. В неї було гостре відчуття світського обов'язку.

— Крім того, і ти зможеш відволіктися. Ти так давно перебуваєш в пригніченому стані, що трішки розважитися тобі не завадить. І шампанське буде, чи не так?! Пані Ренар не любить витрачати грошей, але з цієї нагоди вона змушена буде піти на жертви.

Марі-Луїза хитренько засміялася, подумавши, як засіпається пані Ренар, коли розв'язуватиме свій гаманець.

Звана вечеря була досить веселою. Жана неприємно вразило, коли він побачив, що зі старої кімнати Рірі зробили роздягальню, де жінки залишали свої шалі, а чоловіки — пальта. Шампанське лилося рікою. Жан багато пив, аби втопити свої докори сумління, що завдавали йому болю. Він бажав заглушити спомини про Рірі — звучання його сміху в своїх вухах, доброзичливий, сяючий погляд. Коли вони прийшли додому, була третя година ночі. Наступного дня була неділя, тому Жану не потрібно було йти на роботу. Вони відпочивали до обіду. Решту оповіді я передам так, як її розповів Жан Шарвен.

— Коли я прокинувся, у мене боліла голова. Марі-Луїзи в ліжку вже не було, вона сиділа за туалетним столиком і розчісувала волосся. Я завжди захоплювався фізкультурою і звик щоранку робити зарядку. Однак того ранку в мене не було такого бажання, але я подумав: після всього випитого шампанського — краще зроблю. Я встав з ліжка і взяв свої булави. Наша спальня досить велика: там багато місця, аби розмахувати ними між ліжком і туалетним столиком, де сиділа Марі-Луїза. Я виконував свої звичайні вправи. Незадовго до цього Марі-Луїза почала по-іншому підстригати волосся, досить коротко, я вважав це огидним. Ззаду вона була схожа на хлопця, а від пушку обстриженого волосся на шиї мене просто нудило. Вона поклала свої щітки і почала пудрити обличчя. Вона неприємно засміялась.

— Над чим ти смієшся? — запитав я.

— Над пані Ренар. Та сама сукня, яку вона одягала ще на наше весілля! Вона її перефарбувала і перешила, але мене не введеш в оману. Я б все одно впізнала її будь-де.

Це було настільки безглузде зауваження, що воно розлютило мене. Охоплений люттю, я з усієї сили вдарив її по голові булавою. Очевидно, я проломив їй череп, і два дні потому вона померла в лікарні, так і не опритомнівши.

Він трохи помовчав. Я простягнув йому сигарету і сам також закурив.

Я був радий, що вона померла. Ми б ніколи не змогли жити разом, як раніше, і мені було б дуже важко пояснити свій вчинок. Дуже. Мене заарештували і судили за вбивство. Звичайно, я клявся, що це нещасний випадок, я говорив, що булава вислизнула з моєї руки, але медична експертиза свідчила проти мене. Обвинувачення довело, що така травма, якої зазнала Марі-Луїза, могла бути спричинена лише сильним, навмисним ударом. На моє щастя, обвинувачі не змогли знайти ніякого мотиву. Прокурор спробував припустити ревнощі: якийсь чоловік приділяв їй на званій вечері багато уваги, і тому виникла сварка, але цей чоловік поклявся, що він не робив нічого, що могло викликати мої ревнощі, та й інші свідчили, що ми залишилися кращими друзями. На туалетному столику знайшли несплачений рахунок від кравця, тому прокурор припустив, що ми саме через це посварилися, але я зміг довести, що Марі-Луїза платила за свій одяг з власних заощаджень, тому рахунок не міг стати причиною сварки. Виступали свідки, які підтвердили, що я завжди був лагідний до Марі-Луїзи. Нас взагалі вважали за щасливе подружжя. Характеристика в мене була прекрасна, мій шеф якнайкраще охарактеризував мене. Я ніколи не боявся, що позбудуся голови, а в якусь мить навіть подумав, що маю шале взагалі звільнитися. Врешті-решт мене позбавили волі на шість років. Я не шкодую за тим, що зробив, тому що з того самого дня — увесь час, поки був у тюрмі, чекаючи на вирок, і відтоді, як я тут, — я перестав картатися через Рірі. Якби я вірив у привидів, я б сказав, що смерть Марі-Луїзи заспокоїла дух Рірі. В будь-якому разі совість мене більше не картає, і після всіх страждань, які я переніс, запевняю вас: все, через що я пройшов з того часу — варте того; я відчуваю, що можу зараз знову дивитися людям у вічі.

Знаю, що ця історія може здаватися неймовірною, я ж реаліст, і в своїх творах, прагну досягти достовірності. Я остерігаюся химерного так ретельно, як і уникаю фантастичного. Якби це була історія, яку я вигадав, я б напевно зробив її більш правдоподібною. І якби не почув її на власні вуха, я не певен, що повірив би в неї. Я не знаю, чи Жан Шарвен розповів мені правду, і все ж слова, якими він закінчив свій останній візит до мене, були переконливими. Я запитав його, які в нього плани на майбутнє.

— У Франції у мене є друзі, які намагаються мені допомогти, — відповів він. — Надто багато людей вважали на той час, що я жертва серйозної помилки правосуддя. Директор моєї фірми переконаний, що мене засудили несправедливо і я повинен добиватися скорочення терміну ув'язнення. Навіть якщо нічого не вийде, вважаю, я можу розраховувати на повернення до Франції через шість років. Як бачите, я став тут у пригоді. Коли я став до роботи, бухгалтерія була вкрай запущена, я ж привів її до ладу. Траплялася нестача, і я впевнений, що зможу покінчити і з цим, якщо мені не перешкоджатимуть. Комендантові я подобаюся і певен, що він зробить усе можливе для мене. В найгіршому випадку мені буде ледь за тридцять, коли я повернусь на Батьківщину.

— Але чи не важко вам буде знайти роботу?

— Талановитий бухгалтер, такий як я, і на додачу чесна й працелюбна людина, завжди знайде роботу. Звичайно, я не зможу жити у Гаврі, але директор нашої фірми має ділові зв'язки в Ділі, Ліоні та Марселі. Він пообіцяв зробити дещо для мене. Я з нетерпінням чекаю на майбутнє. Я десь оселюся, і тільки-но пристойно влаштуюсь, одружуся. Після всього, через що я пройшов, мені бракує сімейного затишку.

Ми сиділи на терасі мого будинку і намагалися не пропустити ані найменшого поруху повітря, яке могло надійти з північного боку будинку, де я залишив відкриті жалюзі. Було видно смужку неба з поодинокою кокосовою пальмою скраю, чиє зелене листя різко виділялося на блакитному тлі, все це було схоже на рекламу тропічного круїзу. Очі Жана Шарвена вдивлялися в далечінь, ніби намагалися побачити майбутнє.

«Проте наступного разу я одружуся, — замріяно промовив він, — одружуся не заради кохання, одружуся заради грошей...»

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!