Розділ «Сповідь Жана Шарвена[42]»

— Він виявляв неабияку життєдайність. Він був найвеселішим, найсмішнішим юнаком, якого ви коли-небудь зустрічали. Його піднесений настрій захоплював настільки, що ви просто не могли нудьгувати в його товаристві.

— В нього відчувалася бадьорість духу, — посміхнувся я.

— І дивовижна привабливість!

— Гарний?

— Ні, не дуже. Трохи нижчий за мене, худорлявий і жилавий, але з приємним, добродушним обличчям, — Жан Шарвен злегка посміхнувся. — Хоча без будь-якого марнославства, мушу сказати, що я був гарніший за Рірі.

Та роботи Рірі так і не отримав. Його батько, стомившись тримати на шиї неробу, надіслав листи з проханням знайти хоч яку-небудь роботу для Рірі усім, кому тільки можна: родичам, друзям в усі кінці Франції; і нарешті отримав листа від кузена із Ліона[58] (той займався виробництвом шовку). Він писав, що його фірма шукає молодого чоловіка для закупівлі натурального шовку в Пномпені, в Камбоджі, де міститься їх філіал. Якщо Рірі пристане на таку пропозицію, він зможе влаштувати його на цю посаду.

І хоча батькам Рірі, як і всім батькам-французам, еміграція була ненависна; здавалося, іншого виходу не було; і хоча платню обіцяли невелику, вирішили, що він повинен їхати. Він і сам був не проти. Камбоджа розташована недалеко від Тонкіна, і, певно, Марі-Луїзі все там було знайоме. Вона так часто говорила про тамтешнє життя, що Рірі зробив висновок, що повернення на Схід потішить її. Проте із розгубленістю почув, що ніщо не примусить її повернутися туди. По-перше, вона не може покинути хворої матері, чиє здоров'я вочевидь погіршується; й окрім того, нарешті оселившись у Франції, вона вирішила ніколи більше її не залишати. Марі-Луїза відповідала взаємністю Рірі, але була непохитною. Оскільки інших пропозицій роботи не було, батько його й слухати не хотів про відмову від запропонованої посади; нічого не можна було вдіяти, і Рірі мусив їхати. Жану думка про розставання була нестерпною, але тільки-но Рірі повідомив йому цю погану новину, як він радісно усвідомив, що доля сама пливе йому в руки. Рірі не стоятиме на його шляху принаймні протягом п'яти років, і якщо виявиться компетентним працівником, то є вірогідність, що він оселиться на Сході назавжди; і Жан не мав сумніву, що через деякий час Марі-Луїза одружиться саме з ним. Його матеріальні статки, його стабільне респектабельне службове становище у Гаврі, де вона зможе бути поруч з матір'ю, змусить її бути розсудливою; і коли вона більше не відчуватиме харизми Рірі, то чому б її велика симпатія до Жана не переросла в кохання. Життя для нього змінилося. Після багатьох місяців страждань він знову почувався щасливим, і хоча й таємно, але зараз також будував шляхетні плани на майбутнє. Більше не було потреби вгамовувати кохання до Марі-Луїзи.

Раптово всі його надії розбилися вщент. В одній із судових компаній Гаври з'явилась вакансія, і здавалося, що заяву, яку негайно подав Рірі, задовольнять. Товариш з контори запевнив його в цьому. Це вирішило б усе. Це була стара і консервативна фірма, і було добре відомо, що коли ви починаєте працювати в ній, то це на все життя. Жан Шарвен був у розпачі, гірше за все було те, що він мусив таїтися зі своїми стражданнями. Але одного дня директор фірми викликав його до себе.

Дійшовши до цього місця у своїй розповіді, Жан зупинився. В його очах з'явилось занепокоєння.

— А зараз я збираюся розповісти вам дещо таке, про що досі ніколи й нікому не розповідав. Я чесна людина, принципова людина. Я збираюся розповісти вам про свій єдиний ганебний вчинок, який вчинив у своєму житті.

Тут я повинен нагадати читачеві, що на Жані Шарвені була уніформа з рожево-білими смугами і номером на грудях. Це свідчило про те, що він відбував термін ув'язнення за вбивство своєї дружини.

Я навіть не уявляв, що директор хоче від мене. Він сидів за столом, і коли я увійшов до його кабінету, допитливо поглянув на мене.

— Я хочу поставити вам надзвичайно важливе питання, — сказав він.

— Я бажаю, щоби ви вважали його конфіденційним. А я, звичайно, такою ж вважатиму і вашу відповідь.

Я чекав. Він продовжив:

— Ви працюєте у нас достатньо давно, і я надзвичайно задоволений вами. І немає причини, яка б стала на заваді Вам обійняти більш високу посаду у нашій фірмі. Я цілком довіряю Вам.

— Дякую, сер, — відповів я. — Я завжди намагатимусь виправдати Вашу довіру.

— Справа ось у чому. Пан Антель пропонує взяти на роботу Анрі Ренара. Але він дуже вибагливий щодо репутації своїх службовців, і в цьому випадку головне — щоб він не помилився. Частиною обов'язків Анрі Ренара буде видача зарплатні командам суден, що належать фірмі, і через його руки проходитимуть багато сотень тисяч франків. Я знаю, що Анрі Ренар — ваш вірний друг, а ваші сім'ї завжди були в дружніх стосунках. Скажіть мені, поклавши руку на серце, чи не помилиться пан Антель, взявши на роботу цього молодого чоловіка?

Я відразу ж зрозумів, що означає це запитання. Якщо Рірі отримає цю роботу, він залишиться й одружиться з Марі-Луїзою; якщо ні — поїде до Камбоджі, і з нею одружуся я. Клянусь вам, не я відповів йому, то був хтось інший, хто стояв на моєму місці і говорив моїм голосом, я не мав нічого спільного зі словами, які злетіли з моїх вуст.

— Пане директоре, — сказав я. — Анрі і я товаришуємо упродовж усього нашого життя. Ми ніколи не розлучалися, навіть на тиждень. Ми разом ходили до школи, ділилися кишеньковими грошима і коханками, коли подорослішали; ми разом відбували військову службу.