Розділ «Частина друга Загублена фібула»

Нісс зібрав усі свої сили й поліз у клітку. Сіно тхнуло цвіллю. Ні-ні, це все не насправді! Нізащо в світі цього не може бути!

16

Коли Брітта поїхала на роботу, Йоганнес випустив Поллілі на подвір’я погуляти. Тут іще світило сонце, і хлопчик подумав, що й морські свинки мають право порозкошувати навесні. До того ж його мучила совість: вже давно він мав би почистити клітку.

Але ось сонце вже й зникло між будинками, зараз споночіє, і тоді нелегко буде спіймати Поллілі. А ще страшно буде самому вештатися там, на подвір’ї. Йоганнес згадав про Кевіна.

— Поллілі! — гукнув він, відчинивши двері, що вели на подвір’я. Його свинки ніде не було видно. — Ти знову десь забігла? Зараз же підеш назад у клітку, ти, стара рудеро!

І помчав униз, аж металеві сходинки загримотіли під ногами.

— Поллілі! — покликав Йоганнес. — Ось глянь, що я маю! — Присівши навпочіпки, він простяг долоню зі шматочком яблука. — Бачиш? Смачненьке яблучко!

На подвір’ї нічого не ворухнулося.

— Лайно! — буркнув Йоганнес. Тоді підвівся, обережно пішов до східців, що вели у підвал. Щоразу, випускаючи Поллілі погуляти, він боявся, що морська свинка впаде й покотиться тими східцями. Але ні на східцях, ні на вкритій тріщинами бетонній підлозі не було її й сліду.

— Хоч озвися! — попросив Йоганнес. — Іди сюди, Поллілі! А то я з’їм яблуко сам!

Хоч і добре знав: цим її не злякає. Зрештою, Поллілі не розуміла жодного людського слова.

Йоганнес зітхнув. Зігнувшись почав обходити подвір’я, обмацуючи поглядом кожен сантиметр землі. Ще трохи — і доведеться шукати з ліхтариком. Уже засвітилися перші вікна, і їхнє приємне, затишне світло полилося надвір, у сутінь.

— Поллілі! — приглушеним голосом іще раз гукнув Йоганнес. І зупинився як укопаний перед Бріттиними трояндами.

— Ні! — тільки й промимрив він.

Нора в землі цього разу була більша, ніж будь-коли раніше, і видно було: вглиб веде хід… Під трояндовими стеблами нерівними купками лежала земля.

— Ах ти, дурна тварючко!

Треба буде завтра піти в зоомагазин і порадитись, але йому все ще не вірилось. Бо морські свинки не риють нір. Та ще й таких великих, широких, глибоких. Так-так, морські свинки не риють нір, жодна морська свинка. Крім Поллілі?

— От лайно! — спересердя кинув хлопчик і почав згортати пухку землю в нору. А що, коли там, під землею, лишилася Поллілі?

І цієї миті почув її писк.

— Поллілі! — полегшено прошепотів Йоганнес. — Ось де ти!