Розділ «Частина друга Загублена фібула»

— О’кей! — знизав плечима Йоганнес.

Він чув, як вони позаду сопуть, долаючи східці руками й коліньми, як це роблять малята. Подумав, який твердий метал східців та які гострі краї. Але не обернувся: мабуть, не треба аж так дуже набиватися зі своїми послугами.

— Заходьте! — мовив він, відчиняючи кухонні двері. Зі стелі звисала Бріттина велика кругла паперова лампа, заливаючи кухню м’яким, лагідним світлом. Після темряви дворика вона підкуповувала домашнім затишком, немовби запрошувала гостей завітати.

Одначе малючки злякано відсахнулись.

— Це пастка! — просичала дівчинка.

Хлопчина не був такий упевнений.

— Але ж як нам інакше… — промимрив він.

Йоганнес упав перед крихітними гостями на коліна. Навіть у такій позі він виглядав удвічі вищим за них.

— Присягаюсь! — урочисто проказав він, піднісши догори три пальці. — Клянусь, що жодної пастки тут немає. І що я вам — слово честі! — дозволяю втікати, коли тільки вам заманеться. Бо й так непросто буде порозумітися з моєю матір’ю.

Але хлопчина все ще невпевнено роззирався. До кухні він так і не увійшов, але видно було, що він охочіше, ніж дівчинка, почне принаймні розмову з господарем.

— Ти сказав, що не тримаєш їх у полоні! — дорікнув він. — Тепер ми знаємо, що ти брешеш. Бо інакше де б ти взяв Ведурові денносвіти?

— Ти брешеш, ось докази твоєї брехні! — сказала дівчинка, тулячись до хлопчини.

Раптом прибульці мало не попадали в кухню.

— Кого це я тримаю в полоні? — спантеличено спитав Йоганнес.

— І ображати нас тобі ніхто не дозволить! — заявила дівчинка.

Йоганнес про всяк випадок відступив від них іще на крок. Коли крихітна гостя отак лютує, не виключено, що й знову кинеться кусатись.

— Та кажу ж я вам! — вигукнув господар. — Я навіть не знаю, про кого ви говорите!

Але тепер розсердився і хлопчина.

— Ти викрав Ведура! — вигукнув той. — Чи взяв ти ще й Антака в полон, цього я не можу сказати напевне. Але Ведура ти достеменно викрав! Бо звідки ще взяв би ці денносвіти?

— Точно! — крикнула й дівчинка. — Ти захопив його і змусив зробити для тебе денносвіти! Тож нічого не змінилося: ви й досі такі самі, якими були! Ви захоплюєте нас і використовуєте наші здібності!