Розділ «Хрест із сапфірами»

— А все ж я вважаю, що інші світи можуть піднятися вище від нашого розуму. Годі збагнути таємниці небес, і я схиляю перед ними голову.

Далі, не підводячи голови та не змінюючи інтонації, він додав:

— А зараз давайте-но сюди той ваш хрест із сапфірами. Ми тут наодинці, і я можу розпатрати вас, як солом'яну ляльку.

Від того, що він не змінив тону, не поворухнувся, ці слова прозвучали ще загрозливіше. Але хранитель святині лиш трохи повернув голову до свого співрозмовника. Його, здавалося, безглузде обличчя було звернене до зірок. Можливо, він просто не зрозумів. А може, зрозумів і закам'янів від страху.

— Так, — все так само тихо сказав високий, — так, я Фламбо.

Трохи помовчавши, він додав:

— Ну, то ви віддасте той хрест?

— Ні, — сказав Браун, і це односкладове слово пролунало дивно.

І тут з Фламбо злетіло вдаване упокорення. Великий злодій відкинувся на спинку лави і засміявся неголосно, але грубо.

— Ні, — крикнув він. — Не віддасте, ви ж гордий священик. Ще б ви мені його віддали, неодружений коротун і простак! Сказати, чому ви його не віддасте? Тому що він уже в мене в кишені.

Маленький чоловічок з Ессексу, що здавався у сутінках зовсім приголомшеним, повернувся до нього і запитав напружено і боязко, немов підлеглий:

— Ви… ви у цьому певні?

Фламбо сяяв захватом.

— Звісно, ви кращий, ніж вистава на три дії! — вигукнув він. — Так, бовдуре ви, переконаний! Я додумався зробити дублікат пакунка. Так що тепер у вас — фальшивка, а у мене — камінчики. Старий трюк, отче Брауне, дуже старий трюк.

— Так, — погодився отець Браун і з якоюсь дивовижною смиренністю пригладив волосся, — я чував про нього.

Король злочинців нахилився до нього, раптом зацікавившись.

— Ви чули про трюк? — перепитав він. — І від кого ж ви могли це чути?

— Я не можу назвати вам його ім'я, — просто відповів Браун. — Розумієте, він каявся. Він заробляв цим років двадцять, підміняючи згортки і пакунки. І ось, коли я запідозрив вас, то одразу ж згадав про цього бідолаху.

—. Запідозрили мене? — повторив злочинець зі все більшим зацікавленням. — Ви що, справді здогадалися, що я недаремно тягну вас у таку глушину?

— Ні, зовсім не тоді, — відповів отець Браун, майже вибачаючись. — Я вас одразу запідозрив. Розумієте, у вас зап'ястя деформовані, це від кайданків.