Розділ «Під знаком зламаної шаблі»

— Мені більше нічого вам розповісти, — сказав отець Браун. — Так, над ним вчинили самосуд у дикій місцевості й стратили, а тоді, на честь Англії та його доньки, присяглися повік мовчати про грошові махінації того зрадника і про таємницю його зламаної шаблі. Можливо, з Божою допомогою, їм вдасться все те забути. Давайте і ми забудемо про це, бо ось наш готель.

— Цілком з вами погоджуюся, — весело сказав Фламбо, але не встиг зайти у яскравий і гамірливий бар, як оступився і позадкував, ледве не впавши на дорогу.

— Погляньте, що це за маячня! — невдоволено вигукнув він, вказуючи рукою на прямокутну дерев'яну вивіску над дорогою. На ній було незграбно намальовано руків'я шаблі з уламком леза, а під ним архаїчна помилкова назва: «Знак зламаної шаблі».

— Чого це вас дивує? — добродушно запитав отець Браун. — Генерала обожнюють у цім краї, половина заїздів, парків і вулиць названі на його честь.

— Я гадав, що ми вже покінчили з тим прокаженим, — буркнув Фламбо і сплюнув на дорогу.

— Ні, в Англії з ним ніколи не розпрощаються, — сказав священик, опустивши голову, — бо латунні меморіальні дошки не ржавіють, а камінь не тліє. Його мармурові статуї століттями надихатимуть душі гордих і наївних юнаків, а його могила на сільському кладовищі ароматом лілій ще довго нагадуватиме про відданість і чесність. Мільйони людей, які його ніколи не бачили, любитимуть його як батька — і це того, до якого останні, котрі бачили його живим, ставилися як до покидька. Його піднесуть до рангу святих, і ніхто ніколи не дізнається всієї правди про нього, бо я мовчатиму. У розкритті секретів так багато і доброго, і злого, що я полишив цю справу на перевірку часом. Газети незабаром підуть в небуття, антибразильський бум уже завершився, Олів'єра повсюдно шанують. А я присягнув, що тільки-но де-небудь почнуть паплюжити чесні імена полковника Кленсі, капітана Кейта, президента Олів'єра чи іншої безневинної людини або їхні пам’ятники з металу чи мармуру, що стоятимуть вічно, як піраміди, тоді я скажу всю правду. На жаль, це не єдине марнославне ім'я, тож я мовчатиму. Я, справді, не хочу більше про це говорити.

Вони зайшли до їдальні з червоними шторами, затишним і розкішним інтер’єром. На одному столику вони побачили срібну модель пам’ятника Сен-Клерові, з похиленою головою і зламаною шаблею. На стінах висіли кольорові фотографії з тим самим сюжетом на тлі безлічі екіпажів з туристами, що розглядають його. Приятелі всілися на зручні, м’які лави.

— Послухайте, ми змерзли, — вигукнув отець Браун, — дайте нам якогось вина чи пива.

— Або бренді, — додав Фламбо.