Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

— Не знаю, — відповів Вітіко.

— Він сказав, що не знає, і тоді, коли я запросив його на свято до Стриха, але ж приїхав, — докинув Мікул.

— Він приїде, це чесний чоловік і чудовий юнак! — похвалив Дрслав.

— Він приїде! — гукнули двоє інших.

— А тепер я повинен попрощатися, бо мене змушує час, — наполіг Вітіко.

— Бувай здоровий, скоро знову побачимось! — гукнув Мілгост.

— Бувай здоровий! — крикнув Мікул.

— Бувайте здорові й ви! — відповів Вітіко.

Він пішов далі, вийшов у двері, пошукав конов’язь, де був прив’язаний його кінь, відв’язав його, оглянув збрую, сів верхи і поїхав болотистою лукою в ліс. Він їхав лісом аж до хижі, де ночував по дорозі до Стриха. Знову заночував у цій хижі, а вранці поїхав далі. Повертався додому тим самим лісом і тими самими галявинами, якими був їхав, і ввечері проминув бліду Ялівцеву гору, добувшись до Плани.

Відтоді Вітіко знову жив у своїй кам’яниці. Він не поїхав на свято Знати до Стурми, і на свято Домаслава до Крута, і в День святого Лаврентія на свято до Начерата в Руден, і на жодне інше свято, яке відзначали. Інколи посилав кудись вісника, а інколи вісники приїздили до нього. Одного разу він поїхав сам і був відсутній багато днів.

Після зими настав березень, у Вітіко коло світника знову сиділо багато людей, і він раптом заговорив:

— Дорогі люди, настає серйозна пора. Я маю точні звістки. Як був я запрошений на свято в Плаку, так були потім ще й інші свята шляхтичів, то тут, то там, вони весело бенкетували й полювали, провідували один одного, влаштовували спільні зустрічі, часто їздили до Моравії, а тепер усі пани, які мають у Богемії великі земельні ділянки, поїхали до Моравії, зібрали там численне військо і вирушатимуть проти нашого краю. Я вважаю за свій обов’язок поїхати і побачити, що діється, і допомогти там, де вважатиму за слушне. Я сказав вам ці слова, якщо раптом хтось із вас захоче допомогти в боротьбі за правду і добро.

Вітіко звернувся до лісових людей у своїй світлиці року Божого 1142-го. Відповів йому коваль Петер Лауренц:

— Тепер знову так, як було за наших предків, їм доводилось воювати, щоб захистити країну і з князем не сталося ніякого лиха, і завдяки боротьбі вони допомагали й собі, і своїм ближнім. Думаю, ми повинні подивитися, що там діється.

— По-іншому й бути не може, ми повинні піти, — проказав скрипаль Том Йоганнес.

— Авжеж, треба глянути, що там, — мовив тесля Давид.

— До польових робіт ще далеко, і можна доручити жінкам зробити потрібні розпорядження, — озвався стельмах Стефан.

— Ми повинні докладно дізнатися, що діється, — сказав ткач Христ Северин.

— Ми дізнаємось у дорозі, — промовив скрипаль Том Йоганнес, — бо інакше проґавимо найкращу пору.

— Це добра справа, — сказав Маз Альбрехт, — тож ми так і вчинимо.