Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

Того дня Екберт, грав фон Пюттен, поїхав зі своїм почтом і п’ятьма сотнями вершників у бік Мілана. Місцевості він не знав, а коли почало сутеніти, з міста виїхало міланське військо, наздогнало його, розбило, і він утратив своє життя. Поховали його ченці абатства К’яравалле. Військо затужило за графом, бо він мав славу дуже шляхетного і сміливого чоловіка. Проте імператор видав указ, щоб не починали бою ні з яким загоном, хіба з наказу командира, і лише в тому разі, коли він буде змушений до бою.

Шостого дня місяця серпня військо підійшло до міста. На чолі йшов табірний розпорядник, далі йшли носії імператорського орла і музики з ріжками і литаврами, свистками і рогами, сурмами і сопілками грали похідний марш. Далі йшло саме військо, співаючи під музику. Позаду везли бойові знаряддя, їхали вози та ступали в’ючні коні з майном. За цим усім їхав ще обоз.

Міланці стояли на мурах міста і приглядались до війська.

Коли військо стало перед містом, очі всіх воїнів прикипіли до нього. Кожен бачив, що місто дуже велике і має дуже міцні укріплення.

Імператор наказав стати табором перед містом і оточити табір валами, ровами і загородами. Воїни і всі люди, хто був із військом, одразу заходилися працювати. Вороги в місті дивилися на цей початок, але не заважали.

Того самого дня місто оточили сімома великими таборами.

Імператор отаборився навколо церкви Всіх Святих майже на схід від міста. Владислав із братом Дипольдом і єпископом Даниїлом поставив свої намети в північно-східному напрямі в монастирі Святого Діонісія й навколо нього. Трохи далі від короля в західному напрямі стояли намети Конрада, пфальцграфа Рейнського, і Фрідріха, герцога Швабського. Вони стали таборами поряд, бо були родичами. На південь від імператора стояли інші князі. Архієпископ Кельнський стояв коло церкви Святого Цельсія в південно-західному напрямі від міста. Далі на захід розташувалися воїни, які корилися наказам герцога Швабського, маркграфа Монтферратського, і люди з Верони, Брешії і Мантуї. Поряд із ними були ще воїни з Віченци, Павії, Кремони, Комо та інших міст.

Вітіко розмістив своїх людей у виділеній йому частині богемського табору, збудувавши власний табір. Ватажки мали перебувати в своїх загонах і підтримувати зв’язок між собою та з Вітіко. Вершники стояли праворуч від піших. А ще далі праворуч стояли інші лісові вершники. Вітіко поставив свій намет між пішими і кінними. Всі люди, надто вершники, мали перебувати в постійній бойовій готовності. Вітіко подбав і про створення табірного осередку для готування їжі, і про запаси на кілька днів.

Отож тепер люди Вітіко були в таборі навколо нього й чекали розвитку подій. Як колись із мурів міста Праги, яке треба було боронити, вони поглядали і на місто, і на тих, хто обступав його, й розповідали одне одному про місто, так тепер дивилися з табору, з якого мали штурмувати місто, на це місто й розповідали про нього і країну, де перебували, всяку всячину, про яку вже дізналися під час перебування.

Надвечір першого дня до намету Вітіко забіг Урбан із посланцем і посланець повідомив, що на табір пфальцграфа Конрада і герцога Швабського Фрідріха напали і пфальцграф перебуває в тяжкій скруті й просить про негайну допомогу.

— Нехай усі вершники сідають на коней! — наказав Вітіко.

Урбан заквапився з намету, невдовзі зазвучали ріжки і вершники приготувалися. Вітіко сів верхи на коня і став на чолі. Надійшов ще й наказ короля їхати разом із ним у табір пфальцграфа.

Вершники Вітіко разом з іншими лісовими вершниками стали позаду короля, що повів богемську кінноту, яка мчала чимдуж до табору Конрада. Лісові вершники були навчені їхати крізь кущі, тож і тепер скакали через оточені валами виноградники, садкові огорожі, через горбки і ями незнайомої місцевості. Король під звуки литавр заскочив у табір Конрада. Коні в багатьох місцях стрибали через загороди. Люди Конрада, почувши звуки богемських литавр, видали радісний крик і билися ще відважніше та завзятіше. Вітіко тісною лавою повів своїх людей на ворога. Король зі своїми людьми обігнав його і наскочив на них. Король швидко допоміг тим, кого вже притискав ворог, бився й наказував. Він збив списом на землю прапороносця міланців Тацо фон Манделло і так само й віце-графа Ґерхарда. Вітіко пробивався до короля, теж бився й наказував, і лісові вершники проворно орудували зброєю проти міланців, як давніше проти ведмедів на батьківщині. З другого боку від короля були Одолен, Велислав, Кохан, Пржедбор і Богдан. Під їхнім натиском вороги відступали. Люди Конрада піднялися з новою люттю, і міланці, хоч які відважні, були змушені поступитися й почали тікати до міста, їм пощастило, бо настала ніч, яка міланцям була на користь, а для чехів становила перешкоду. Бій скінчився.

Почали дбати про поранених і полеглих. Чимало людей пфальцграфа Конрада і чимало людей короля Владислава отримали рани, а чимало втратили й життя. На світанку вершники короля перевезли мертві тіла шляхетних панів Мікуса, Оттона, Звестеца і Герарта в свій табір. Єпископ Даниїл із допомогою своїх священиків і в присутності короля, проводирів і численних воїнів поховали їх в абатстві К’яравалле поряд із могилою, де спочивав граф Екберт фон Пюттен.

Того дня міланці почали зміцнювати укріплення в частині міста навпроти богемського табору. Потім засипали браму камінням і лишили вільною в брамі тільки хвіртку, яку назвали Новою брамою.

Імператор скликав князів на раду. Чимало їх непокоїлись, як можна взяти штурмом таке велике і добре захищене місто. Та імператор сказав:

— Тому що місто таке велике, воно скоро опиниться в наших руках. Їм щодня треба так багато припасів, що невдовзі вони відчують нестачу. А оскільки вони взяли так багато селян, ця нестача настане швидше, ніж звичайно. Нам тепер треба затримувати все, що везтимуть у місто, і завжди відбивати міланців, якщо вони знову вирвуться. Такою, на мою думку, має бути наша постанова.

Спершу запитали думку Владислава, короля Богемії. Він погодився з імператором. Потім архієпископи, герцоги, князі теж підтримали цю думку. Потім порадились, як розмістити табори, щоб оточити місто.

Згідно з ухваленою постановою табори позсували ближче і коло навкруг міста стало меншим. Між таборами та неподалік від них ходили загони і забирали все, що везли до міста. Богемські воїни зруйнували в околицях замок, узяли здобич і привели полонених. Воїни ломбардських міст, із якими воював Мілан, удалися до помсти і знищили навколо всі садки та городи. Міланці часто робили вилазки, і в різних місцях відбувалися сутички. Але міланці не могли ані прорватися крізь коло оточення, ані знищити його.

За містом стяла одна міцна башта, яку називали Римською аркою, бо, за переказами, римляни колись збудували цю башту на згадку про своє завоювання Мілана. На башті міланці поставили військові знаряддя і катапульти, щоб відбивати напасників. Башту захищали мури Римської брами і брами Тонза. Від початку облоги люди імператора намагалися здобути башту, але марно. Потім одного дня імператор штурмував Римську браму і браму Тонза, а інші підрозділи штурмували башту. Оборонці башти були змушені здатися.