Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

— Будемо, — запевнив імператор. — Князі і пани, радники корони, часто дотримуються лицарських думок і думають про добро. Думають також про те, що потрібно вашим землям, розмовляють і діють у згоді з тими думками. Я прошу тебе, Владиславе, лиши мені в Італії єпископа Даниїла як мудрого чоловіка, який завжди дасть пораду.

— Його дуже бракуватиме моїй церкві і моїм землям, — мовив Владислав, — але він лишиться з тобою.

— Дякую тобі, — сказав імператор, — я триматиму його, поки буде потреба, і нехай ми невдовзі знову зустрінемось на веселому імперському з’їзді у щасливій Німеччині.

— Нехай буде так, — озвався Владислав.

— І бережи мені свою любов, — попросив імператор.

— А ти мені свою, — відповів Владислав.

Обидва монархи обнялися, імператор вийшов із намету, Владислав провів його.

Перед наметом стояли Дипольд, Даниїл і багато старих лехів і панів богемського табору. Вони шанобливо провели імператора до його коня, а люди, які стояли далі, криком побажали йому щастя й благословення, й імператор зі своїм почтом поїхав у свій табір.

Імператор послав подарунки королю Владиславу. З міланського золота він виділив йому тисячу марок. У ящиках були гарні шати, золотий та срібний посуд, мечі, шоломи, панцери, монети з зображенням імператора, самоцвіти, пояси, прикраси для зброї та інші коштовні речі. Крім того, привели табунець гарних коней.

Багатьом старим лехам і таким воїнам, як Одолен, Бернард, Вітіко, Велислав, Кохан, Богдан і Пржедбор, імператор послав окремі подарунки.

Багатьма подарунками, надто тими, які могли бути спогадом про Італію, Владислав поділився зі своїми людьми. Великий поділ воєнних трофеїв, сказав він, відбудеться в Празі.

До короля прийшли попрощатися герцог Австрійський зі своїми найкращими воїнами: Гадмаром фон Хунрінґом, Рудеґером, Рудпертом, Тібертом, Хунрадом фон Ашпарном, Ґотескальком фон Гайліґенкройцем та іншими, прийшли герцог Карінтійський, герцог Швабський, герцог Церінґенський, пфальцграф Баварський, архієпископи, єпископи та всі інші князі імперії, італійські пани та міські голови. Потім Владислав поїхав до них, а потім ще раз заїхав до імператора, щоб подякувати йому за відвідини й подарунки.

Увечері король і Дипольд попрощалися з єпископом Даниїлом. Лехи і пани богемського табору теж попрощалися з єпископом і його людьми. В богемський табір прийшло й багато воїнів та людей, щоб попрощатися, а богемські пани та воїни їздили прощатися в інші табори.

Вітіко того дня, тільки-но закінчилася відправа і його люди знову зібралися в своєму таборі, об’їхав усі загони й дякував їм, як був дякував їм після кожної битви і в кінці кожної війни. Коли згодом повідомили звістку про повернення на батьківщину, він поділив між своїми людьми подарунки, які мав змогу поділити тепер, і сказав, що все інше поділять на батьківщині. Потім наказав людям готуватися, щоб вирушити завтра з усім військом. Люди стали ретельно готуватися, щоб завтра вже ніщо не могло затримати їх. Кожен намагався спакувати те, що дісталось йому як подарунок, як трофей або якимсь іншим чином, у мішок, торбу, шкуру або в те, що траплялося під руку, щоб легше і зручніше було нести.

Потім Вітіко поїхав до тестя Генріха та Ґебгарта попрощатися з ними. Після них поїхав до всіх своїх друзів у різних таборах. Згодом Генріх, Ґебгарт і друзі приїхали до нього. Всі обмінювались різноманітними пам’ятними подарунками.

Наприкінці дня люди Вітіко приготували вечерю, далі всіх чекав нічний спочинок.

Ще зорі сяяли на небі, як заспівали ріжки в богемському таборі, зазвучали литаври вершників, потім озвалися цапині ріжки в таборі Вітіко. А як небо вже проясніло, богемське військо стояло готове до походу.

Надійшов єпископ Даниїл зі своїми священиками і людьми. Благословив військо, воїни ще раз крикнули прощальне вітання і рушили додому.

Разом із єпископом Даниїлом в Італії лишилося й кілька богемських воїнів, серед них був і Зіфрід із Мілнета.

Військо короля Владислава пішло з Мілана до Брешії, від Брешії до Верони, потім проти течії річки Адідже, далі через Баварію і Богемський ліс до рідного краю.