Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

— І в тому домі, Берто, будеш ти, — мовив Вітіко, — ти матимеш служниць, ти дбатимеш про рідний край, і цвістимеш у долі країни, і їздитимеш у Прагу до двору.

— І в тому домі я казатиму: Вітіко, тепер тобі немає рівні.

— А я в тому домі казатиму: тобі немає рівні, і я кажу це вже тепер, — мовив Вітіко.

— Що ж, ходімо вже до батька-матері, — зітхнула Берта. — Вітіко, бери свій шолом і ходімо.

Вітіко взяв шолом і насунув на голову. Молодята підвелися, Вітіко взяв Берту за руку, вони пішли вздовж узлісся і так повернулися до дому, до якого Берта вперше привела його шість років тому.

Молодята зайшли до кімнати, з якої були виходили, й побачили, що батько-мати й досі сидять одне коло одного. Привітали батька-матір, а ті привітали їх.

— Ну, відвідали ви те місце? — запитав Генріх.

— Відвідали, — відповів Вітіко.

— Ми ще й сиділи на каменях на луці Шпер, — додала Берта.

— А ви проказали коротеньку молитву коло хатинки Святої Діви? — запитала Вюльфгільта.

— Ми шість років тому молилися коло тієї хатинки, — сказала Берта, — тож помолилися й сьогодні.

— Не забувай, моя дитино, небо, і небо ніколи не забуде тебе, — наставляла Вюльфгільта, — та й у Вітіко буде так само.

— Вітіко шість років тому в неділю молився в лісі, — повідомила Берта.

— І тоді я знайшов своє щастя, — додав Вітіко. — Господь завжди давав мені більше, ніж я заслужив. Високий пане і висока пані, якщо у вас є бажання побачити зображення замку, який я будую, то можна мені принести?

— Покажіть нам, — кивнув головою Генріх, — а от пергамент про даровизну не беріть.

— Як воля ваша, — відказав Вітіко.

Генріх, бамкнувши в дзвін, погукав слугу. Вітіко сказав йому піти до його слуги Раймунда, взяти в нього коричневу шкіряну торбу й принести в кімнату.

Слуга приніс торбу.

Вітіко розстебнув застібку, дістав пергамент і розстелив його перед Генріхом і Вюльфгільтою на столі. Пергамент був білий, мов сніг, і на тому тлі поставали зображені різними барвами замок і ліс збоку від нього.

— Як гарно! — не стримав захвату Генріх.