Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

— І є ще й підкріплення, — докинув граф Клевський.

— Я вдячний вам, панове, — кивнув головою Владислав, — і сподіваюся, що зможу вам віддячити.

— Це ми знаємо, і для цього ще настане час! — крикнули численні голоси.

Коли всі вже сказали своє слово, а король вийшов із зали, люди зібралися виходити. Спершу вийшли всі почти, на подвір’я привели коней, і пани в найрізноманітніших уборах проминули браму й поїхали по місту повз шпалери цікавих у табір.

Князь Владислав того самого дня ще раз поїхав до короля Конрада і разом із єпископом Здиком та капеланами дві години просидів із королем і канцлером.

Потім князь поїхав до кардинала Дітвіна зі Швабії й попросив, щоб святий отець у Римі послав у Богемію і Моравію свого легата.

Пополудні був обід. Король, люди, які були присутні в залі, й високі дами та дівчата, що перебували в таборі, сиділи в наметі й під звуки флейт та скрипок споживали страви і вина німецької землі.

Після обіду провели лицарські турніри, і жінки роздавали нагороди.

Наступного дня пани і князі приїхали до Владислава, щоб привітати його, а потім він сам їздив до них, щоб віддячити привітанням.

Здик привів до Владислава єпископів та їхніх священиків, а потім уже Владислав зі Здиком провідували їх.

Крім того, вдень Владислав повів до короля Конрада Велислава, Одолена, Вітіко та інших своїх людей.

Король розмовляв із кожним і казав:

— Вітіко, коли Фульди показав нам брід, завдяки якому ми вийшли на добрі позиції?

— Високий пане, як я був ще хлопчиком, — відповів Вітіко, — мені показав той брід один селянин.

— Нехай тобі добре буде, мій сину, — промовив король.

Пополудні Вітіко з Вольфґанґом з Ортау пішли до багатьох німецьких лицарів і заприязнилися з ними.

Своєму супроводу — Ламберту, Авґустину, Урбану і слузі Якобу — Вітіко дозволив ходити по табору й по місту і насолоджуватись співами та виступами штукарів.

Як настав вечір, на схід вирушила величезна валка возів і в’ючних тварин, були там і люди, які мали готувати похід війська. Зеленими полями надійшли ще озброєні люди з Ерланґена і Вюрцбурґа.

Тридцятого дня місяця травня високі та низькі пани попрощалися зі своїми дружинами, матерями, сестрами та дітьми, що були в таборі, й почався похід. На чолі їхав князь Владислав зі своїм загоном. Далі їхали воїни з річок Мозелю і Рейну, Дунаю і Везеру, Неккару і Майну, з гір Шпесарту і Таунусу, Шварцвальду і Альп. Їх вів німецький король Конрад із роду Гогенштауфенів. Простолюд і обоз тягнулися позаду.

Коло села Домажліце військо дійшло до лісу, який відокремлював Богемію від Німеччини.