Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

Тепер до зали вже зайшов король Конрад із почтом своїх придворних і піднявся на невисокий поміст, на якому стояв стіл для нього. Він мав на собі імператорську мантію, а його постать, і не надто велику, і не надто малу, могли бачити геть усі. Він мав русяве волосся, а його сині очі уважно оглядали залу. Гамір ущух, і він заговорив:

— Високоповажні й вельмишановні панове, чільники архієпископств, єпископств, монастирів і церков, маркграфств, графств, округів, замків і міст, вітаю вас в ім'я Господа! Нехай буде його благословення над вашими головами і над нашими майбутніми успіхами! Імперія повинна подякувати вам, що ви з такою могутністю, силою і в такій великій кількості приїхали на імперський з'їзд у це старе й почесне місто, а сьогодні прийшли на останнє засідання. Те, що треба було вирішити на цьому з'їзді, ви вирішили з користю і побожністю. Велика оказія, яка скоїлася в імперії після смерті блаженного на небесах імператора Лотара, — війна через герцогства Баварське і Саксонське, — закінчилася. Молодий Генріх, син Генріха, герцога Саксонського і Баварського, отримав Саксонію, а Баварію віддадуть тоді, коли цього вимагатимуть користь і право. Роди, що боролися між собою, примирені; між Ґертрудою, вдовою Генріха, герцога Саксонського і Баварського, і між Генріхом, маркграфом Австрійським, підготовано угоду про священний союз і невдовзі цю угоду укладуть. Ви всі брали в цьому участь, а Маркольф, високоповажний архієпископ Майнцький, правив за посередника, щоб укласти мир. Унаслідок війни імператриця Ріхенца, Генріх, могутній герцог Саксонії і Баварії, і Леопольд, молодий маркграф Австрійський, були покликані до Господа і будуть там схвалювати наші дії, якщо в них є що схвалювати. Для щастя імперії тепер потрібне тільки одне, й до цього вже зробили готування і ваші бажання, і моя думка, і тепер це можна здійснити. Владислав, син передостаннього князя Богемії і Моравії, був визнаний великим князем Богемії і Моравії. Але тепер моравські князі, а також чимало багатих і могутніх панів Богемії і Моравії проголосили своїм князем Конрада зі Зноймо і стоять із військом перед містом Прагою і зневажають імперію. Отже, йдеться про те, щоб прогнати їх і підтримати визнання. Владислав, великий князь Богемії і Моравії, і превелебний єпископ Оломоуцький Здик приїхали сюди й кажуть, що це тепер на часі.

Король замовк. Натомість Владислав, великий князь Богемії і Моравії, заговорив:

— Превелебні церковні ієрархи, високі князі імперії! Четвертого дня місяця лютого 1140 року у Вишеградському замку з’їзд високих і низьких панів Богемії та Моравії обрав мене великим князем Богемії і Моравії про випадок смерті князя Собеслава, що лежав хворий у замку Гості. Дванадцятого дня місяця лютого хворий князь Собеслав сказав своєму синові Владиславу, що на одному з’їзді в Садскі був ще до мене призначений майбутнім великим князем Богемії і Моравії, сказав, що він повинен скоритися мені. Чотирнадцятого дня місяця лютого великий князь Собеслав помер. Сімнадцятого дня місяця лютого 1140 року мене посадили в Празі на святий великокняжий престол. Моє князювання почалося й тривало. Навесні 1142 року, тобто вже цього року, багато панів земель Богемії і Моравії, які обрали мене у Вишеграді, і чимало інших багатих і могутніх панів, знову обрали собі князя: нащадка Пржемисла Конрада, князя Зноймо. Вони записали на пергаменті, які поступки він повинен їм зробити, коли вони допоможуть йому. В місяці квітні їхні воїни прийшли в Богемію. В битві на горі Високій я не зміг остаточно розбити їх, бо в моєму війську виявились зрадники. Мої вірні воїни стоять тепер навколо великокняжого престолу в Празі й перебувають в облозі. Велике військо, яке швидко покладе край війні, хоч і потребуватиме грошей і майна, Богемії і Моравії витерпіти легше, ніж тривалу війну, яка хапає людей і руйнує порядок. Тож я прошу вас про допомогу, як і я знову допоможу вам, коли попросите.

Князь замовк, і заговорив Маркольф, архієпископ Майнцький:

— Оскільки в християнських справах патериця святого архієпископа Майнцького керує Богемією і Моравією, я вважаю, що мені дозволено першому після ясновельможного великого князя говорити у справах цих земель, тож я й кажу: щоб у Богемії, в тих чагарниках поганського світу, міцніла Господня віра і там припинили мати по кілька дружин, одружуватись із родичами, розривати шлюб, мати священні гаї, дерева і птахів, молитися божкам і вілам, давати жертви кумирам, справляти поганські тризни на далеких могилах і мати в краю гадалок, провидців і чаклунів, і для того, щоб у Богемії збудували міцні парафіяльні церкви, як ми часто молилися про це, треба підтримувати там мир і порядок, і ті, хто підняв зброю проти богоугодної влади, мають бути повалені, щоб такого в будь-які майбутні часи більше вже не ставалося, і надалі можна було прагнути справедливого й побожного правління. Тому я й скликав до цього міста своїх лицарів та людей і піду з ними в бій.

Архієпископ Маркольф сів, і заговорив Арнольд, архієпископ Кельнський:

— На святому пергаменті записано, що в давнину побожні грецькі брати Кирило й Мефодій прийшли в Моравську землю до князя Растислава і Кирило винайшов дивовижні літери, які виражали звуки слов’янської мови, і написав цією мовою святі книги, а потім напучував слов’ян, а блаженний у Бога папа Адріан заявив, що вчення Кирила і Мефодія правовірне. Через те морави стали християнами набагато раніше, ніж богеми, і правили Божі служби та дотримувалися побожності. Щоб так було й у Богемії і обидві землі мали однакову святу дисципліну, і щоб ясне світло, яке ллється з архієпископства Майнцького, не згасло в обох землях, а завжди рівно світило, треба, як сказав побожний архієпископ Майнцький, підтримати порядок і мир, тому я й привів своїх панів та людей і піду з ними на війну.

Потім виступав Альберо, архієпископ Трірський:

— Коли мій брат у Христі, превелебний архієпископ Майнцький, під час війни через герцогства Саксонське і Баварське, обрав бути мирним посередником, я в Саксонії теж виконував невелике завдання, а свята віра в усіх землях завжди має бути переможною, тож я привів своїх воїнів для війни і всього іншого, що треба робити.

Тепер уже підвівся Людовік Залізний, ландграф Тюрінзький:

— Тринадцять років тому німці зазнали поразки від богемських воїнів під Хлумецом, і чимало шляхетних людей, зокрема двоюрідний брат імператора Гебгард фон Кверфурт, граф Міло фон Амменслебен і граф Бертольд фон Ахем, та тисячі інших сміливих воїнів утратили там життя, а чимало потрапило в полон: маркграф Альбрехт Ведмідь, єпископ Мерсебурзький, єпископ Гальберштадтський, абати, графи і пани. Відтоді ніяке німецьке військо не приходило в Богемію, а тепер людям, які були під Хлумецом, і тим, хто виріс потім, слід показати чехам, як німці воюють і тримають свій щит над їхньою землею. Для цього я й привів сюди своїх людей.

Далі вже озвався Генріх, маркграф Австрійський:

— Князь Собеслав, на якого тоді Оттон Чорний підступно нацькував імператора Лотара, був після перемоги поміркований, через рік він із багатьма тисячами воїнів приїхав на князівський з’їзд Лотара в Мерсебурґ і приніс дари, а ще через рік імператор Лотар тримав до хреста синочка Собеслава, Собеслав давав імператору загони вершників для двох поїздок до Рима, і відвідував князівські з’їзди імператора, і допоміг ясновельможному королю Конраду в поході на Саксонію. Теперішній великий князь Владислав зі своєю дружиною їздив до короля Конрада у Вюрцбурґ, був присутній на з’їздах, а тепер просить тут про союз, за який обіцяє подяку. Я думаю, що імперія з огляду і на інші причини, і на дружбу з Богемією повинна діяти і збільшити завдяки цьому власну силу. Я привіз до Нюрнберґа всіх людей і увесь військовий припас, які зміг зібрати.

Після маркграфа Австрійського промовляв Фрідріх, герцог Швабський:

— Імперія повинна зважати й на інші причини, і на те, що вона має титул оборонця християнства і тому не терпить лихого вчення бунту. Мій рід обстоює право, як і мій батько обстоював імператора Генріха, і я виставлю все, що може Швабія, для війни.

— А я думаю, — вигукнув тепер пфальцграф Рейнський, — що вміння зважати — це могутність, пишнота і авторитет імперії!

— Імперія! Імперія! Імперія! — загукали численні голоси.

— Це імперії не зашкодить, те, що чекає нас попереду, забезпечить їй найвищу повагу! — крикнув граф Клевський.

— Атож, найвищу, і за це її поважатимуть! — скочив на ноги граф фон Рінек.