Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

— Навіщо тобі ті шкурки? — запитав Вітіко.

— Тутешні шевці зшивають шкурки і виготовляють дивовижні речі, — відповів Себастьян. — Гарненькі чобітки, шапки, чохли, бахрому до поясів, тож і я хочу цього навчитися, щоб потім у Плані виготовляти такі коштовні речі.

— Ти обрав трохи непідходящий час для навчання, — відповів Вітіко. — Занеси свої шкурки в безпечне місце і ставай до своїх людей.

— Я робитиму все, що треба, — запевнив Себастьян і сів поряд зі скрипалем Томом Йоганнесом на ще один отесаний камінь.

Вітіко звернувся вже до всіх:

— Я мушу попрощатися з вами. Нехай вас, люди, береже Господь, ми недовго будемо в розлуці.

— Бережи тебе, Боже! — побажали численні голоси.

— Дивись тільки, щоб вони не знівечили тебе так, як мене, — докинув скрипаль Том Йоганнес.

— Буду боронитись, — відповів Вітіко.

— Я теж боронився, — зітхнув скрипаль.

— І пильнуй Урбана! — нагадав коваль.

Вітіко подав Ровну руку, потім ще багатьом чоловікам, попрощався з усіма і пішов.

Прийшов до себе додому й зібрав усе, що хотів узяти з собою.

За годину після півночі до Вітіко прийшли Ламберт, Авґустин та Урбан. Вітіко послав слугу Якоба, щоб той привів чотирьох коней із княжої стайні, Якоб привів тварин, чоловіки озброїлись і сіли верхи, Вітіко на свого коня, а Якоб і решта троє на князевих коней. Раймунд мав лишатися в Празі. Вже від'їхавши від священицького дому, помітили, що коло єпископського двору стоять коні й люди Божебора готуються сідати верхи на них.

Вітіко зі своїми людьми поїхав до княжого престолу, а коли всі там зібралися і з’явився князь зі своїм почтом, усі попрощалися з єпископом, священиками і високими військовими проводирями, які прийшли туди, і рушили в похід. На чолі загону їхав підрозділ блакитних вершників, потім князь, ліворуч від нього єпископ Здик, далі їхали почти князя та єпископа, за ними Велислав, Одолен, Вітіко й капелани. Велислав мав тридцять чоловік, Одолен — сімох, Вітіко — чотирьох. Позаду їхав ще один підрозділ блакитних вершників.

Вершники спускалися до брами. Доїхавши до неї, побачили там Божебора з його людьми, і князь звернувся до нього:

— Божеборе, ти повинен дозволити мені, щоб я зі своїми людьми перший проїхав крізь браму.

Вітіко зі своїми людьми став убік, браму відчинили, і княжа кавалькада виїхала з міста.

Вершники поїхали чагарниками до вкритої лісом гори, неподалік від якої стояло село Бржевнов. Озираючись, ще бачили, як позаду від них їде Божебор зі своїми людьми. А як виїхали на гору, дійшли до перехрестя Жерновніце та поїхали далі, то вже не бачили Божебора. Кавалькада тепер ненастанно рухалась на захід країни.

Дипольд, новий міський голова, того дня одразу дай багато розпоряджень. Він наказав наступного дня, тільки-но зійде сонце, всім бути на своїх місцях.