Розділ «Частина п'ята Затемнення півмісяця»

— Криштофе! — гукнув Добо зброєносця.— Іди до різників, скажи, щоб зарізали кращих корів і всім солдатам наготували м'яса.

І знову повернувся до вивідувала.

— Учора яничари вже вголос висловлювали незадоволення,— сказав Варшані.

— Голосніше кажи.

— Яничари висловлювали незадоволення,— голосно повторив Варшані.— Вони казали, що, напевно, сам бог на боці угорців, і ще казали, що турки звикли до всякої зброї, але пекельного вогню вони не можуть стерпіти. Таких вогняних чудасій, що їх придумали угорці, їм ще не доводилося бачити.

Добо на мить замислився.

— Через годину,— сказав він Варшані,— будь перед палацом. Знову проведеш Міклоша Ваша до Сарвашке.

Потім він обернувся до Шукана.

У старого і голова, і ніс були перев'язані. Видно було тільки окуляри і вуса. Та навіть поранений, старий скарбник доповів спокійним голосом:

— Сьогодні витрачено дві тисячі фунтів пороху.

19

Коли ранкове сонце розвіяло імлистий серпанок, воно побачило зруйновану, закривавлену й почорнілу від кіптяви фортецю. Подекуди ще диміли тліючі колоди й потрощені бочки з-під олії і сірки. Всюди, куди не кинь оком, руїни, бруд, всюди трупний сморід, запах крові й поту.

Захисники фортеці раз по раз визирали з бійниць і проломів. Але бачили лише дервішів, які перетягували трупи. Вбитих було так багато, що дервіші не встигали їх виносити.

Гармати мовчали. Цього вже майже морозяного ранку навіть сонце вставало, тремтячи від холоду.

І місто, й долину затягло туманом, і лише дзвіниця церкви височіла над його білими хвилями.

І тільки десь під восьму годину туман розвіявся. Сонце, ніби чаклунством своїм прагнучи повернути на землю весну, розливало з ясного блакитного неба лагідне сяйво.

У фортеці теж підбирали мертвих. Селяни й жінки клали вбитих на ноші, перетягували їх до Старих воріт, а звідти вже везли на підводах. Отець Балінт хоронив покійників. Отець Мартон відпускав гріхи умираючим.

У ворожому таборі знову заворушилися: турки підтягували до фортеці рештки свого війська, навіть з найвіддаленіших пагорбів спускалися цілими загонами.

Захисники фортеці розуміли: турки стягують свої війська і, як тільки вони з'єднаються, з усіх боків нападуть на зруйновану фортецю.

Після довгих виснажливих боїв витязі спали цілу ніч богатирським сном. Добо дозволив їм спати, але звелів розташовуватися на ніч поблизу веж. На вежах лишили тільки по одному вартовому. Офіцери теж поринули в мертвий сон. Борнемісса ще о восьмій годині міцно спав під стволом широкогорлої Жаби, і ні звуки сурм, ні тупотіння солдатів, що проходили мимо, не збудили його. Він спав, закутаний у товсту вовняну ковдру; виднілося лише його довге темне волосся, за ніч побіліле від інею, та ще чорніло вкрите кіптявою обличчя.