Розділ «Частина п'ята Затемнення півмісяця»

Весь чорний від кіптяви, він приймав донесення біля гармати Баби.

— У мене шістдесят п'ять убитих і сімдесят вісім тяжкопоранених. Витратили п'ятсот фунтів пороху,— доповів Мекчеї.

— Тридцятеро вбитих і сто дев'ять поранених. Пороху витратили вісімсот фунтів,— доповів Гергей Борнемісса.— Цієї ночі ми мусимо замурувати проломи.

— Триста фунтів пороху, двадцять п'ять убитих, близько п'ятдесяти поранених,— притискаючи руку до щоки, доповів Фюгеді.

— Ти теж поранений? — запитав Добо.

— Ні,— відповів Фюгеді.— Зубний біль замучив. Болить так, наче в роті мені розпеченого списа повертають.

Поміж тими, хто доповідав, Добо помітив і Варшані.

Вивідувач був у одязі дервіша. Здавалося, що фартух на ньому червоний — так він був забризканий кров'ю від грудей до ніг.

— Варшані,— звернувся до нього Добо,— іди сюди! Ти що, поранений?

— Та ні,— відповів Варшані.— Мені все не вдавалося пройти до фортеці й довелося збирати турецькі трупи.

— Які новини ти приніс?

— Пан Салкаї вдруге розіслав листи комітатам і містам.

— Ну і як? Уже хтось прибув?

— Декотрі вже приїхали,— проказав спроквола Варшані.— Але чекають, поки всі зберуться. Тоді й вирушать на турка.

Добо зрозумів, що Салкаї нізвідки відповіді не одержував.

— А про турків що можеш сказати?

— Чотири дні вештаюся серед них і знаю, що вони в повному відчаї.

— Голосніше говори! — сяйнувши очима, сказав Добо.

Далі вивідувач говорив так голосно, щоб його могли почути й офіцери, які з'юрмилися довкруг:

— Турки, пане капітан, розгублені як ніколи. Їм же в нас тепер холодно, припаси закінчились. Я на власні очі бачив, як один ноградець привіз п'ять підвід муки і її тут же розхапали, насипали в миски та ковпаки і не стали навіть ждати, поки тісто зроблять. Але хіба це багато — п'ять підвід для такого юрмиська, для таких ненажер!