Розділ «Частина четверта Лихоліття Егера»

— А чи не привітати нам турків влучним пострілом? — спитав він.

Добо заперечливо хитнув головою.

— Ні.— І, помітивши запитальний погляд Гергея, кивнув у бік турків: — Перший вітається той, хто приходить.

Перед рубленим міським муром турецька рать розділилась, і одна колона повернула до заказника — так обтікає річка скелю, яка трапляється їй на шляху.

9

Тієї ночі з фортеці зникло кілька чоловік. Всі вони були родом з Верхньої Угорщини. Замість них прийшли інші. Тридцять селян прибуло з Фелнемета. Принесли з собою випрямлені коси. Один узяв навіть важкий ціп. Бияк був утиканий гострими цвяхами. Привів селян широкоплечий чоловік у шкіряному фартусі, з молотом на плечі.

Зупинившись перед Добо, він опустив молот на землю і зняв з голови шапку.

Добо подав йому руку.

— Ми з Фелнемета. Прийшли до вас. Мене звати Гергеєм, я коваль. Треба бити молотом залізо — битиму, треба турків бити — теж молот згодиться.

Того ж дня прийшли і алмадярці, і тихомерці, і абоньці. Більшість з дружинами. Жінки несли клунки, чоловіки — мішки. Дехто прибув на возах, привів коней.

В'їхала до фортеці і запряжена волами мажа. На мажі стояв дзвін, такий великий, що краями терся об колеса.

Перед мажею поволі брів підстаркуватий пан, поруч з ним — два паничі в синіх сукняних доломанах і червоних чоботах. Одному з них, з підкрученими вусами, було років двадцять, другому — не більше шістнадцяти, ще майже хлопчик.

Усі троє кругловиді, смагляві, схожі один на одного. І шиї в них однаково короткі. Тільки лоб старого поорали зморшками турботи. На поясі в нього висіла шабля в чорних оксамитових піхвах, а в юнаків — вузькі шаблі в червоних оксамитових піхвах. Всі троє розчервонілися від спеки.

Старий був весь у чорному.

Його одяг ще здалеку впав у вічі Добо, але тепер він був зайнятий фелнеметцями і звернув увагу на новоприбулого, тільки коли він підійшов упритул.

Це був його єгерський староста.

— Ти ба, дядько Андраш! — вигукнув Добо, подаючи йому руку.

— Я і є,— відповів єгерський староста.— Везу великий дзвін. Решту наказав закопати.

— А ці два парубки?

— Мої сини.