Розділ «Частина четверта Лихоліття Егера»

Від воріт йшла кругловида, гладка жінка.

В руках у неї два глеки з молоком, за спиною — цебер, у підітканому фартусі — морква.

Гергей кинувся їй назустріч.

— Дорога моя тітонько Маргіт! Дайте-но я вас розцілую!

Жінка не встигла й отямитись, як він розцілував її в обидві щоки.

— Рідна ви моя! — сказав Гергей.— Я той самий хлопчик, котрий сидів у вас на колінах, коли нас везли печським шляхом.

— Та невже? — здивувалася жінка.— Невже це ви, ласкавий пане витязь?

Голос у неї був густий і низький, наче звук труби.

— Я, рідна ви моя! — радісно відповідав Гергей.— Скільки разів пригадував я ваше добре дівоче обличчя! Згадував, як ви голубили нас там, на тій нелегкій дорозі.

Очі тітки Маргіт зволожились від радості.

— Ану, потримай глек,— мовила вона синові,— а то, їй-богу, випущу з рук. А те дівчатко-крихіточка, чи живе воно?

— Живе. Вона моя дружина. Зараз вона дома, в Шопроні. Ми вже й сина маємо. Пончиком назвали. Я напишу додому, що бачив тітоньку Маргіт. Неодмінно напишу.

Гей, витязю Гергей, де твій синочок зараз? Де зараз красуня-дружина?

8

Давно вже божий день, а Гергей спить на ведмежій шкурі. Прокинувся він від неймовірного гуркоту і тріскоту. Здавалося, ніби зразу ломляться в тисячу воріт.

Гергей потягнувся і встав, розчинив віконниці. Все місто у вогні. Величезний прекрасний собор, архієпископський палац, церква Міклоша, критий черепицею будинок каноніка, Строкатий млин, обидві вежі Строкатих воріт і багато інших споруд пойняті полум'ям і димом. З фортеці пекельна гуркотнеча — і над головою, і скрізь.

Прочинивши вікно, Гергей побачив, що дранки так і летять перед його носом. Він зрозумів, що зривають дах монастиря і ще зовсім новий прекрасний дах церкви. Звідусіль падає зелена черепиця, дранка, шалівки, бантини.

Гергей рвонув навстіж третє вікно — та ж картина: зривають дахи з будинків. У дворі і в проходах між будинками нема нікого, але мури фортеці всіяні людьми.

Глянув на сонце. Вже за полудень. Гергей гукнув слугу. Той не відізвався. Взявши глек з водою, Гергей швидко вмився, почепив шаблю і надів шолом з орлиним пером. Стрімголов збіг сходами, вхопив щит і, захищаючись від летючого дерев'яного шмаття, побіг до вежі.

Наче строкатий бурхливий потік, готовий затопити весь світ, ллється з долини турецька рать — б'ють барабани, сурмлять сурми — шум, гам... Хвилями наближаються бойові ряди, миготять пурпурові, білі й сині кольори одягу.