Розділ «Частина четверта Лихоліття Егера»

Бодогфалві плюнув:

— Тьху, щоб їм ні дна ні покришки! Щоб вони в землю провалилися ті твої родичі, усі твої діди й прадіди, жаби гололобі! — І він смішно скривив обличчя, бажаючи показати і свою відразу до турків.

Усі засміялися.

— Прибий ти цього пуголовка!— гарикнув солдат із сусідньої підводи.

— Все їхнє чортове насіння треба винищити! — сумовито підтакнув йому ще один.

— Та вилазь же ти, бодай тебе! — загорлав Бодогфалві.

Ухопивши хлопчика за плече, він витягнув його із скрині. Кинув на траву так, що малюк перекинувся і заверещав.

Усі дивилися на нього бридливо, мов на жабу.

— Якась потороча,— сказала одна жінка.

— Та годі тобі, яка там потороча! — заперечила їй Друга.

А хлопчик стояв. Губи розтулені, здригаються, перелякані очі повні сліз. Він витирав їх рученятами, нажахано зиркаючи то на одну, то на другу жінку, але голосно плакати не смів і тільки схлипував.

— Та прибийте його! — крикнув якийсь чолов'яга, замахуючись кулаком.

Злякавшись крику, малюк притиснувся до якоїсь їз жінок і заховав толову у складках її широкої спідниці. Випадково це була якраз та, котра назвала його поторочею. Працювала вона в пекарні. Рукави в неї й зараз були підкасані, а синя хустка зав'язана кінцями на потилиці.

— Ти диви! — мовила вона, кладучи руку на голову дитини.— А може, він і не турок? Правда, сину, ти не турок!

Хлопчик глянув на неї, але не відповів.

— А хто ж він тоді? — висловив сумнів Бодогфалві.— Он у скрині й одяг його. Червона шапка і червоний доломан. Ну, та й де ще ви бачили отакі штани? Внизу шворка всилена — і затягуй, мов капшук.

Він кинув хлопчиків одяг.

— Аннем![76] — вимовив малюк.— Нереде? [77]

— Бачиш, він угорець! — вигукнула радісно жінка.— Він же сказав: «Оням дере іде!»[78]

І вона повернулася до хлопчика.