Розділ «Частина четверта Лихоліття Егера»

— Син колишнього будайського паші?

— Так.

— А ще?

— Мустафа-бей, Камбер-бей, правитель Нандорфехервара, сендрейський бей, Дервіш-бей, Велі-бей...

— Щоб його пранці з'їли, того Велі-бея! — заклекотів Мекчеї.— Тепер він у мене заспіває!

— Та й потанцює,— додав Гергей.

— А Дервіш-бей,— розпитував далі Добо,— це що за птах?

Варшані похитав головою.

— Якийсь дивак. Зовні такий же, як і всі, а коли йде в бій, бейський одяг знімає і зодягає волосяницю. Тому й звуть його Дервіш-беєм.

І Варшані зніяковіло закліпав очима. З питання Добо він зрозумів, що якийсь інший вивідувач випередив його.

— Що він за чоловік? — далі допитувався Добо.— Яке військо він очолює?

— Бачив я його серед кіннотників. Він одноокий. Раніше був агою в яничарів, і справжнє його ім'я Юмурджак.

Гергей хапнувся за шаблю.

— Юмурджак! — повторив він.— А ви не пам'ятаєте, пане капітан? Від того Юмурджака я втік у дитинстві.

Добо замотав головою.

— Я вже зі стількома турками мав справу, що не дивно, якщо котрогось і забуду.— І раптом вигукнув, стукнувши себе по лобі: — Згадав! Це ж молодший брат Арслан-бея. Жорстокий пес! — І знову повернувся до вивідувача:— Ти ким був у них в таборі?

— Останнім часом слугою Менде-бея. Кат би його взяв, того віслюка, що полонив мене! Якби не він, я б міг доносити про всі їхні задуми.

— А як ти потрапив до бея?

— Потоваришував з його слугою і завжди отирався біля його шатра. Під Гатваном бей розгнівався на свого слугу і вигнав його. А оскільки мене він бачив не раз, то і взяв мене до себе. Я в нього навіть чорнило варити навчився.

— Що?