Розділ «Частина четверта Лихоліття Егера»

— А як же мій кінь?

— Коня прив'яжи до оцього дерева. Коли повертатимемось, тут його і знайдеш.

— А якщо біля вогню буде ще хтось.

— Тоді пильно все обдивися, запам'ятай, хто, де і як лежить, постарайся помітити, де турків найбільше, і миттю вертайся.

Добрих півгодини стояли у верболозі на березі річки. Гергей повчав солдатів:

— Поки турки тікатимуть — бий, рубай. Але щоб ніхто не віддалявся від товаришів більше ніж на сто кроків, бо відріжуть від своїх. Зачувши сурму, зразу ж повертайте назад і летіть до фортеці. А поки сурми не чути — гуляй, душа!

Солдати стояли колом і жадібно ловили кожне його слово.

Гергей вів далі:

— Перелякані турки навіть не подумають чинити опору. А ви врізайтесь у саму гущу і рубайте їх доти, доки не кинуться врозтіч. Запам'ятайте раз і назавжди: кінний воїн мусить рубати так спритно, щоб ворог не встигав відповідати. Удари мають сипатися як град.

Гергей замовк. Прислухався. Далі знову звернувся до солдатів:

— А де людолов?

— Тут я, пане лейтенант,— відізвався з гурту високий хлопець.

— Знаряддя при тобі?

Так,— відповів той. І підняв угору щось схоже на довгі загнуті вила.

Знаєш, як це робиться?

— Пан капітан навчив.

— Як схопиш турка за шию, підминай його, собаку, під себе. От було б діло, хлопці, якби впіймати офіцера! Він живе звичайно у найкрасивішому наметі. Та й спить, напевно, лише у спідньому. Якщо пощастить, постараємось спіймати одного.

Гергей знову нашорошився, потім заговорив:

— Полоненого треба зв'язати, але тільки руки. Скрутіть йому руки назад. Якщо ж удасться й коня роздобути, посадимо полоненого на коня. І тоді ти, Криштофе, і ти, коротуне, поїдете один ліворуч, другий праворуч від турка; прив'яжете його коня до поводів своїх коней і відведете полоненого до фортеці. Якщо раптом почне тікати, говорити, кричати чи й сповзати з коня — бийте його.

— А якщо не захопимо коня? — спитав Криштоф.