Розділ «Частина четверта Лихоліття Егера»

— Шаркезі!

— Слухаю вас! — відгукнувся циган.

— Їдемо зі мною! Коня собі роздобудеш, диво-коня!

Циган відклав кавуна.

— Поїду. А куди?

— На турка! — весело відповів Гергей.— Зараз вони саме сплять, а ми їх зненацька й захопимо.

Циган почухав потилицю, глянув на кавуна і знову сів на діжу.

— Ні, це неможливо,— статечно вимовив він.

— Чого неможливо?

— Разом з усіма я поклявся не покидати фортеці.

— Хіба ж ти для цього присягав? Ми ж клялися захищати фортецю!

— Може, інші саме для цього присягали,— відповів циган, піднімаючи плечі мало не до вух,— а я поклявся ліпше здохнути, а з фортеці не виходити. Бог свідок!

Похитавши головою, він поклав кавуна на коліна і знову взявся за ложку.

Невдовзі Гергей разом з Пете, Фюгеді і Золтаї вже мчав макларською дорогою.

Ніч була зоряна. Попереду їхали двоє: лейтенант Пішта Фекете і солдат-егерчанин Петер Бодогфалві, який показував дорогу. За Мелегвізом звернули на луку. М'яка земля приглушувала кінський тупіт. Здавалось, що то, похитуючися, суне сотня тіней.

Перші сторожові вогні вони помітили в андорнакському верболозі.

Петер зупинився. Решта теж.

Місяць виплив з-за хмар лише на хвильку, але й того було досить, щоб у прозорій напівтемряві стали помітними постаті людей.

Гергей під'їхав до Бодогфалві.

— Злазь, по-зміїному підповзи до першого вартового. Якщо з ним собака, так само нечутно повзи назад. Якщо ж собаки нема — підкрадися ззаду і заколи його. Потім обдивись усе довкола. Якщо другого вартового поблизу нема, сипни з пригорщі пороху у вогонь. Але тут же ляж на землю, щоб тебе не помітили.