Розділ «Частина четверта Лихоліття Егера»

За мить Гергей стояв біля Добо.

— Що ж, Гергею, їдь,— сказав Добо,— тільки бери з собою не двісті, а вісімдесят-дев'яносто воїнів. Досить І стількох. Вдарите несподівано, хай побігають турки. І негайно назад. І гляди мені, щоб жоден наш не загинув.

Підійшли й інші офіцери.

— Пане капітан, дозвольте й мені.

— Усім не можна. Доручаю цю справу Борнеміссі. Хай вибере трьох. Той же, котрого не виберуть, хай не забуває присяги: незаперечна покора.

— Пете, Золтаї, Фюгеді! — наче зачитуючи наказ, виголосив Гергей.

Пішта Фекете глянув на нього з таким благанням, що Гергей домігся дозволу взяти і його.

— Пішті Фекете я вже давно обіцяв.

— Пане капітан,— благально мовив юний Тар'яні,— дозвольте і мені!

Добо знову розгладив вуса.

— Добре, їдь. Але тримайся весь час біля пана лейтенанта Гергея! — І жартома додав: — Гляди ж, якщо тебе вб'ють, на очі мені не смій показуватися! Це я тобі завчасу кажу.

6

Гергей мало не бігцем кинувся до казарми кінних солдатів. Сурмити не став. У широкому коридорі вистрілив з пістолета.

Солдати повискакували з ліжок.

— До мене мерщій! — гукнув Гергей.

Він відібрав сотню найметкіших.

— Миттю одягатись! І поки я тричі кліпну, бути верхи з шаблями біля воріт. Ти ж біжи до пана другого капітана і попроси в нього людолова. Приведеш його з собою. Дивіться, щоб в кожного при сідлі була мала рушниця.

У ті часи так називалися пістолети.

Гергей збіг по сходах і поспішив до конюшні. У червоному світлі ліхтаря, що звисав зі стелі, він побачив босого чоловіка в жовтому доломані й шоломі. Чоловік цей сидів на перекинутій діжі, тримав на колінах половину розкраяного кавуна і їв його ложкою.

Гергей крикнув до нього: