Розділ «Частина четверта Лихоліття Егера»

— На кілька років. Дружина ж його померла, коли ми повернулися з Константинополя. До Дебрецена ми прибули якраз на її похорон.

— Добра була жінка,— сказав Добо, замислено киваючи головою, і простягнув руку по кубок, наче бажаючи пом'янути небіжчицю.

— Такі трапляються не часто,— мовив Гергей, зітхнув і теж потягнувся до кубка.

Мовчки почаркувалися. Напевно, обидва думали, що добра жінка бачить з небесних висот, як вони осушують чаші в її пам'ять.

— А Зріні? — спитав Добо.— Я і йому написав, щоб їхав до Егера.

— Він приїхав би, та ось уже кілька місяців ходять чутки, наче боснійський паша готується виступити в похід проти нього, в лютому я мав розмову з дядьком Міклошем у Чакторні. Він уже й тоді знав, що на Темешвар, Солнок і Егер іде велике турецьке військо. Ще попросив, щоб я написав для нього листа королю.

— Не розумію, куди дівся Лукач, йому давно пора вернутися.— Обличчя Добо спохмурніло.— Та й Варшані час би вже прийти з донесенням.

Перед дверима зазвучали дудки і сурми:

По багнюці Мішка сміло йде —

Край потоку панна Мішку жде.

Здавалось, наче всім у жили повливали нової крові. Добо подав знак, і зброєносець впустив музик: трьох дударів і двох сурмачів. Поміж ними був і циган. На голові в нього красувався великий іржавий шолом з трьома когутячими пір'їнами. З пояса на шворці звисала шабля без піхов. До босих ніг були прив'язані великі остроги. Старанно надуваючи щоки, він дув у свій кларнет.

Слухали його із задоволенням. Коли пісню повторили, котрийсь із лейтенантів заспівав глибоким голосом:

Понад полем птаха розправляє крила!

Відпочив би мій коник, шабля відпочила.

Гей, почну літати, шаблею рубати —

Будуть моє ймення турки проклинати.

Лейтенант був стрункий хлопець з акуратно підстриженими вусами. Вони стирчали в нього в різні боки двома стрілами. Навіть ззаду його можна було впізнати.

— Хто цей лейтенант? — спитав Гергей, нахиляючись до Добо.

— Іов Пакші, молодший брат капітана Комаромської фортеці.

— Добре співає!