Розділ «Частина четверта Лихоліття Егера»

— Де ж мені роздобути, цілую ваші руки-ноги, де його взяти! Мабуть, уже до смерті не мати мені коня!

— Поїхали зі мною, старий, до Егера. Місяць прослужиш — коня одержиш. Крім того, матимеш од мене такі червоні штани, що всі цигани од заздрості луснуть.

Циган усміхнувся, ще раз оглянув свої лахи, подивився витязю в обличчя і почухав потилицю.

— До Егера? Але ж там, панночку, буде скоро жарко.

— А ти не бійся. Працюватимеш у затінку, під вежею. Будеш моїм зброярем. Платню матимеш.— І додав по-турецьки: — Аллах ішіні раст гетірзюн! (Помагай, аллах, тобі в ділах!)

Циган аж підстрибнув.

— Гергей Борнемісса, відважний пан лейтенант! — крикнув він.— Йой, і коневі вашому копита розцілую! Ну, недаремно цієї ночі я іволгу вві сні бачив!

— От бачиш, упізнав мене!

— Упізнав, упізнав! Як же не впізнати, цілую ваші милі ніжки. Одразу впізнав, тільки не міг пригадати, хто ви такий.

— То як, поїдеш, зі мною?

— Поїхав би, бігме, поїхав би...

— То й поїхали!

— Якби ж не було там тих бісових турків! — І Шаркезі зашкріб голову вже обома руками.

— Але ж їх іще там нема!

— Будуть, собаки, будуть! Де солдати бігають сюди й туди, там повітря нездорове.

— Шаркезі, але ж і я там буду. А поки ти зі мною, ніколи не бійся. А якщо нас притиснуть, то з фортеці є лазівка аж до Мішкольца.

Гергей сказав це навмання — бо ж кожна фортеця має потаємні виходи. А от чи є вони в Егерській фортеці, напевне Гергей не знав. Твердо відав лише одне: капітаном там — Добо, другим капітаном — Мекчеї, а це такі люди, з якими він готовий іти хоч на край світу.

— Ну, якщо вже я платню матиму, і мундир, і чоботи з острогами, та, найголовніше, коня, хай навіть сліпого на одне око, то я згоден.

— Ну,— сказав Гергей, витягуючи руку з кишені,— ось тобі динар у завдаток. До Егера доїдем на моєму запасному коневі. А там перший кінь, який підсліпне, буде твій.

Циган весело вихопився на коня і голими п'ятами забарабанив йому в боки.