Гергей придивився до нього.
— Щось, брате, мені твоє лице дуже знайоме!
Той стенув плечима й усміхнувся:
— А я щось не пригадую...
— Чи не ти частував мене в Ердеї смаженим волячим вухом?
— Волячим вухом?
— Авжеж. На подвір'ї королівського замку, в той вечір, коли мало бути весілля Фюр'єша.
— Може бути, адже й справді я там частував гостей.
— Сподіваюся віддячити тобі;
— Як це?
— А піднесу тобі вухо турецького паші.— Гергей повернувся до Гашпара Пете: — А ти чого засумував?
— Маю на те причину,— відповів Пете.— По дорозі сюди двадцять моїх ратників утекли. Стрінути б їх оце!.
— За такими не жалкуй,— сказав Добо.— У нас ворота відчинені. Хто тремтить за свою шкуру — хай забирається геть. Для захисту цих мурів мені ящірки не потрібні.
Тільки зараз Гергей помітив панотця Балінта, якого не бачив уже цілий рік. Він обняв і поцілував старого.
— А чого це ви, превелебний отче, не поїхали з попами?
— Треба ж комусь і тут бути,— буркнув старий.— А що там Цецеї поробляє?
— До вас їде! — майже крикнув Гергей.— Молоді тікають, а старі за зброю беруться. В батька одна рука дерев'яна, але побачите, як він рубатиме.
Із церкви вийшов кремезний, короткошиїй чоловік у темно-синьому доломані. Шабля завширшки з долоню билася об халяви його чобіт. Він ішов з якимсь старим, що ледве встигав за ним, і вже здаля, сміючись, махав рукою Гергею.
Це був Мекчеї.
Відтоді як Гергей розлучився з ним, Мекчеї обріс бородою і став ще більше схожий на бика — під його важкими кроками здригалася земля.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зірки Егера» автора Гардоні Г на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина четверта Лихоліття Егера“ на сторінці 15. Приємного читання.