Розділ «Частина четверта Лихоліття Егера»

— Хайван? А чого ж! Хайвана я й сама бачила.

Томаш Балог знову став вдивлятися в портрет, довго пронизував його поглядом, наче хотів запам'ятати так, аби вже ніколи не забути цього обличчя. Потім він низько вклонився і, задкуючи, вийшов з кімнати.

Знову в серці Еви ворухнулось недобре передчуття. Таке ж, як тоді, коли Томаш Балог доторкнувся до її дитини. Одначе вона провела гостя аж до ганку.

Він весь час ішов праворуч від неї. Звичай селянський. На прощання знову вклонився, що свідчило про шляхетні манери. За ворота вийшов задкуючи — на турецький манір.

Занепокоєння не полишало жінку, але вона покартала себе за це: «Не годиться погано думати про нещасного. Чоловік одноокий, тому й погляд має такий лихий».

Аби якось розвіяти неспокій, сіла за шитво й заспівала. Підхопила пісню, що її тужно виводила служниця в саду. Вправними пальцями спритно пришивала гудзики до темно-малинового піджака. В одному місці розійшовся шов. Взялася шукати червоні шовкові нитки.

А недавній відвідувач ніяк не йшов з думок.

«Хто цей чоловік? — питала себе, опустивши шитво на коліна.— Цікавився каблучкою, роздивлявся портрет... Згадував Хайвана... Йдучи, попрощався по-турецькому... Хто цей чоловік?..»

Збліднувши, вона нестямним поглядом втупилася в зачинені ворота, силкуючись щось згадати, за будь-яку ціну згадати. Бо ж це лице, голос оцей вона бачила, вона чула, але де? Потім усе витіснила думка про каблучку. Гергей сказав, що візьме її з собою, й засунув до кишені чумарки. А чи взяв він чумарку з собою?

Метнулася до скрині, швидко відкинула віко, поспішно стала витягати одіж. Чумарка тут! Усією п'ятірнею зіжмакала кишеню: щось є. Каблучка! Каблучка! Навіть не загорнута в папір.

І враз, наче блискавка розітнула хмару, в мозку сяйнуло ім'я. Схопилася за голову: «Юмурджак!»

Тут із саду вернулася служниця, а господиня її лежить біля скрині, серед порозкидуваної одежі. Обличчя як полотно. Під очима темні круги.

— Пані!

Та не відповідає.

Служниця оглянулася. Вбігла до вітальні. Може, там грабіжник? Схопила слоїк з оцтом, змочивши ним пальці, стала розтирати господині скроні, дала понюхати слоїк.

— Мій чоловік у небезпеці!— ледь очунявши, тут же вимовила Ева.— Де хлопчик? Ой, я ж сама його відпустила. Луцо, швидше дай мою накидку! Біжімо по Пончика!

— Та ж, пані, куди ви? Адже такі хворі...

— Не хвора я. Ходімо!

А сама бліда, як та небіжчиця. Звелася на ноги і, в чім була, рушила до воріт. Од відчуття небезпеки ціпеніли м'язи. Не йшла, а летіла до церкви.

Вулиці кишіли людом, що понаїхав на ярмарок. Поміж мажами, коровами, кульгавими кнурами та всякою іншою худобою ходили селяни, навантажені бочечками, шапликами. В ярмарковому гаморі разом з пилюгою розносився запах цибулі.