Розділ «Частина третя Лев-в'язень»

— Але який же я дурень! — не заспокоювався Янчі.— Перевдягся блазнем, щоб пройти до нього, хоча можна було навідатися і так. Тепер, після всього, що сталося, вже не підеш. Хоч би гроші я йому передав!

Циганка винесла порожній посуд. В кімнату зазирнув місяць і затьмарив світло каганця.

— Можна зробити ще одну спробу,— сказав Гергей.— Гроші в нас іще є. У тебе, Янчі, є тисяча золотих, у мене — триста. А в Мекчеї якраз стільки, щоб нам вистачило повернутися додому. В Еви теж є гроші.

Зайшла циганка.

— Підіть гляньте на турецького сича,— сказала вона.— Він уже так налигався, що навіть із стільця звалився. Турок частує, Шаркезі причащається, хоч сам іще не напився. Вони грають з Маті у кості.

Помітивши, що друзям не до сміху, циганка замовкла. Вона підсіла до товариства і, підперши руками підборіддя, втупилася в Еву.

— Новий бей,— вів далі Гергей,— напевно, теж полюбляє дорогі подарунки. Такий же хабарник, як і інші. Може, він підсобить нам чим-небудь? Гроші завжди служили ключем до всіх замків.

— Я все віддам, що маю! — пожвавішав Янчі.— Я життя своє віддав би!

— Що ж, тоді спробуємо востаннє.

— Як же ти вночі потрапиш до бея?

— Він одразу звелить тебе схопити,— сказав Мекчеї.— Вислухає тебе, забере гроші й тебе забере на додачу.

Гергей усміхнувся:

— Не такий я дурень. Я піду до нього не в такому вигляді, як зараз.

— А в якому?

— Перевдягнуся в турецького солдата.

Янчі схопив Гергея за руку.

— Ти й справді збираєшся це зробити?

— Зараз і зроблю.— Гергей підвівся і покликав до себе Мільціада.

— Хазяїне,— мовив він,— мені потрібна турецька солдатська одежа. Така, яку носять солдати в Семибаштовому замку.

Грек погладив свою чорну кучеряву бороду. Він уже звик до перевдягань своїх клієнтів, але звик і одержувати за кожну послугу по два, по три золотих. Біс із ними, грабіжники вони чи злодії, головне, аби добре платили. Він навіть запропонував їм оселитися в підземній залі.