Розділ «Частина третя Лев-в'язень»

Гергей з радістю заховав папірець. Потім глянув на солдата. Де він міг бачити це обличчя і ці круглі, наче в сича, очі? Де?

Нарешті згадав, що напередодні ввечері солдат пив у корчмі в грека у товаристві моряків та поденщиків. Бурякового кольору ніс свідчив про те, що на судилищі в Мохамеда він неодмінно потрапить у число грішників.

— Ти теж поїдеш з беєм? — запитав Гергей, коли вони виходили за ворота, і тицьнув у руку солдатові срібний талер.

— Ні,— відповів солдат, зразу повеселішавши.— Велі-бей забирає з собою тільки підкопувачів і делі. З завтрашнього дня моїм начальником буде Ісмаїл-бей.

— Він ще не переїхав сюди?

— Ні, поки що він живе он у тому будинку, що оповитий диким виноградом.

І солдат показав рукою на будинок, що притулився до старовинної візантійської кріпосної стіни. Очевидно, він і збудований був з її каміння.

Ввечері схожий на сича солдат уже пропивав у грека свій срібний талер.

А наші молоді мандрівники вечеряли в той час у затишній мармуровій кімнатці. Вони їли плов з бараниною і радилися: чи повертатися їм на батьківщину разом з беєм, чи їхати самим?

Не було ніякого сумніву — небезпека чатувала на них на кожному кроці. Ще безсумнівніше було, що їм не пощастить визволити Балінта Терека.

— Нам краще повернутися разом з беєм,— сказав Гергей.— Це найрозумніше, що ми можемо зробити.

— Туркові я співати не стану,— пробурчав Мекчеї.— Хай йому співає грім небесний!

— Що ж, тоді вдавай, що ти захрип,— повчав його Гергей.— А чому б нам йому не заспівати? Є така приказка: «Хто їде — той і поганяє».

— А якщо стане відомо вдома, що ми розважали турка?

— Ну то й що? Ми їм співаємо тут, а вони нам вдома затанцюють.

Янчі не встрявав у розмову — він безмовно дивився перед себе очима, сповненими сліз.

Гергей поклав йому руку на плече.

— Не треба плакати, Янчі. Не вічно батькові носити ці важкі кайдани! Колись знімуть їх.

— Я так і не поговорив з татом. Він тільки встиг мене запитати про брата. Я сказав, що Ферке зостався вдома, бо якщо я загину в дорозі, то хай хоч один син лишиться матері.

Всі з мовчазним співчуттям дивилися на нього.