Розділ «Частина третя Лев-в'язень»

— Ось вона, пане. Чи бачили ви коли-небудь щось прекрасніше за це блюдечко?

Гергей засунув руку за пазуху і витягнув звідти маленьку золоту тарілку, на дні якої були майстерно викарбувані жіночі фігурки — грайливі наяди.

— Машаллах![59] — пробелькотів бей, витріщивши очі від задоволення.

— Ми й самі такої краси ніколи не бачили,— вів далі Гергей.— От і подумали, що ж нам робити з тарілочкою. Продавать станемо — скажуть, украли, і тоді матимемо халепу! А не продамо — так навіщо золота тарілка людям, коли їм їсти нічого!

Бей покрутив тарілку, навіть зважив на руці.

— Ну, а чому ви принесли її саме мені?

— Ось про це я й хотів сказати, милостивий пане. Розмірковуючи над тим, що нам робити з тарілкою, нам спало на думку, що тут, у Семибаштовому замку, перебуває в ув'язненні наш добродійник, один з угорських вельмож. В дитинстві ми разом з молодшим братом були у нього рабами...

— І він добре з вами поводився?

— Він учив нас різних наук і любив, наче власних дітей. Отож ми подумали: попросимо в тебе дозволу заспівати йому пісню.

— І заради цього принесли мені тарілку?

— Так.

— А ви гарно співаєте? Давайте послухаю вас.

П'ятеро італійців стали в коло, двоє вдарили по струнах лютні, і всі разом почали:

Mamma, mamma,

Ora muoio, ora muoio!

Desio tal cosa,

Che all orto ci sta[60].

Дівочі голоси лунали, наче скрипки, а Гергея і Янчі — як флейти, у Мекчеї — наче віолончель.

Бей перестав жувати салат, вслухаючись у незнайому пісню.

— Ви ангели чи джини? — запитав він.