Розділ «Частина третя Лев-в'язень»

Циганка взяла листочок і запропонувала подрузі.

— Спасибі, Черган, я не хочу.

— Та їж! Смачно.

— Я знаю, що смачно, але ми не звикли його так їсти.

— А як? Із сіллю?

— З сіллю і до смажених курчат.

Один з італійців був дівчатам за товмача. Ті щебетали без угаву, хлопець іноді відволікався, тому одна з дівчат раз у раз смикала його за рукав:

— Гергею, що сказала Черган?

Сад з двох боків був оточений високими мурами. Фортеця була обнесена подвійною стіною, а дві середні вежі були ще додатково огороджені.

— У кожної вежі теж подвійні стіни,— пояснила Гергею циганка.— Я чула, як один солдат розповідав у корчмі, що ці башти набиті золотом і сріблом. Йому якось довелося там підмітати підлогу, і він зазирнув у замкову шпаринку.

— Тому й стережуть їх стільки солдатів,— сумно зауважив Янчі.

Юнак хвилювався більше від усіх: то червонів, то бліднув, неспокійно роззирався, до всього прислухався.

Нарешті вони підійшли до житла Велі-бея. Тут уздовж стіни стояв лише один цей будинок, оточений великими гарматами, розміщеними на відстані п'ятдесяти метрів одна від одної. Біля них лежали купи іржавих ядер.

На подвір'ї, де мешкав бей, скрізь були розкидані ковані скрині і згорнуті полотнища червоного шатра. На доріжках, посиланих гравієм, на квітниках — повсюди валялася зброя, похідні меблі й килими. Виїжджаючи звідси, бей явно не турбувався про свого наступника.

Десять-п'ятнадцять солдатів пакували майно у скрині.

Бей стояв збоку, наминаючи латук,— він їв салат, як коза їсть траву, а зовсім не як гарнір до смажених курчат. Побачивши італійців, він сів на колесо гармати, дуло якої визирало з-за муру, і, продовжуючи жувати салат, весело запитав:

— Ну, чого вам треба?

Вперед вийшов Гергей. Тримаючи капелюха у руці, він заговорив по-турецьки:

— Ефенді, ми італійські співаки. Вночі ми рибалили неподалік від замку. Ми бідні люди, пане, отож доводиться вечорами рибалити. Але тієї ночі ми вловили не тільки рибу. Витягаючи невід, ми побачили, як у ньому щось заблищало. Дивимось — аж там чудова золота тарілка...

— Що за чортівня!